Дистанційне навчання з географії 10 клас

 23.04.2021

ТЕМА: Особливості економіки країн Африки. 

Первинний сектор економіки. Сільське господарство.

Лісове господарство. Добувна промисловість. Вторинний сектор економіки. 

Особливості розміщення промислових центрів у регіоні. 

Третинний сектор економіки особливості становлення і закономірності розміщення. 

Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли. Туристичні райони.

Практична робота 7

Позначення на контурній карті Африки основних районів видлбування нафти, залізних, 

мідних, алюмінієвих руд, центрів їх переробки, основних транспортних магістралей та портів експортування.

1. Прочитайте інформацію.

Особливості сучасного розвитку країн Африки. Важливе місце в економіці належить іноземному капіталу. Валова продукція іноземних і спільних підприємств формує близько половини ВВП. Основні обсяги іноземного капіталу вкладено переважно у видобуток корисних копалин у національних економіках ПАР, Нігерії, Габону, Лівії, ДРК. У виробничій структурі переважають малоефективне, часто монокультурне сільське господарство, лісове та рибне господарство, добувна промисловість.

Для просторової організації економіки африканських країн характерні невеликі окремі осередки промисловості та високопродуктивного сільського господарства на тлі величезних площ малоефективного дрібнотоварного виробництва (мал. 175). Від порівняно розвинутих районів, де виробляють експортну продукцію, прокладено дороги до узбережжя в райони великих портів, звідки продукцію вивозять на світовий ринок.

Первинний сектор економіки. Провідне значення в економіці африканських країн має первинний сектор економіки, зокрема сільське, лісове та рибне господарства, а також добувна промисловість. Серед усіх регіонів світу Африка вирізняється переважанням традиційних видів природокористування.

Сільське господарство. В Африці склалися три основні системи сільського господарства. Перша - землеробська, що ґрунтується на природній родючості ґрунту. В ній зайнято третину селян, які вирощують продукцію лише для власного споживання. Більшість господарств дрібні, натуральні або напівнатуральні, техніка та агротехніка примітивні. Найпоширеніше знаряддя праці - мотика. Господарства дуже залежать від природних умов. Надмірне зволоження та повені в сезон дощів, суховії у період посухи, нашестя комах - усе це різко зменшує врожаї. Друга система - землеробська, що використовує штучну підтримку родючості ґрунтів. Це плантаційне господарство з використанням найманої робочої сили, яке вирощує експортні культури та є основним постачальником іноземної валюти у бюджети країн. Третя система сільського господарства - екстенсивно-скотарська, яка переважає в країнах Східної Африки.

У рослинництві для власного споживання культивують зернові культури (просо, сорго, кукурудзу) та тропічні коренеплоди (маніок, ямс, таро, батат). Головний «хліб» екваторіальної поясу - банани. Високотоварний сектор склався в період колоніалізму й вирощує експортні технічні культури. Основними з них є какао (понад половину виробництва какао-бобів світу), кава та арахіс. Розміщення технічних культур має чітку зональну спеціалізацію. В екваторіальному поясі культивують какао (Кот-д'Івуар - 29% світу, Гана - 12%, Нігерія), олійну пальму (Бенін, Нігерія) та гевею (Нігерія). На межі екваторіального та субекваторіального поясів вирощують каву (Ефіопія, Уганда, Кот-д'Івуар, Ангола). В субекваторіальному поясі розміщені плантації арахісу (Нігерія, Судан, Сенегал, Гамбія), бавовнику (Єгипет, Судан, Танзанія), цукрової тростини (Судан, Мозамбік, Маврикій), тютюну (Зімбабве, Малаві), чаю (Кенія, Малаві, Уганда, Мозамбік), сизалю (Танзанія, Кенія). Тропічний пояс освоєний мало. Там розвинуто землеробство в оазисах, де вирощують фінікову пальму. Для крайніх північних та південних субтропічних частин Африки важливе значення мають виноградарство та садівництво. Експортом цитрусових вирізняються Єгипет, Марокко, ПАР.

Низькопродуктивним є тваринництво Африки, що розвивається на сезонних пасовищах. Переважають кочове, напівкочове та відгонно-пасовищне тваринництво. В саванах розводять велику рогату худобу, в напівпустелях і горах - овець та кіз, у пустелях кочівники-бедуїни випасають верблюдів. Головною продукцією тваринництва є шкіри, вовна, мохер.

1. Складіть продуктовий кошик жителів різних субрегіонів Африки. 2. Порівняйте продукцію міжнародної спеціалізації сільського господарства субрегіонів Африки та перелік у їх межах основних споживчих культур. Поясніть, чому не збігається перелік експортних та споживчих культур.

Лісове та рибне господарства. Африканський регіон постачає на світовий ринок деревину екваторіального лісу. Заготівлю її ведуть іноземні або змішані компанії. Район їхньої дії - прибережні країни Західної та Центральної Африки: Кот-д'Івуар, Камерун, Габон, Конго. Головними з них є червоне дерево (використовується для оздоблювальних та столярних робіт, виробництва фанери) та ебенове дерево (для підводних конструкцій, будівництва, машинобудування). У більшості випадків лісове господарство задовольняє місцеві потреби, передусім у паливі. Крім того, займаються збиранням дикорослої кави та дикого меду. В ряді країн доглядають за дикорослою гевеєю заради одержання каучуку.  У субтропічних лісах Північної Африки заготовляють кору коркового дуба, що є однією зі статей експорту країн субрегіону.

Головна зона африканського морського рибальства - атлантичний континентальний шельф, особливо в його південній та північній частинах. Риболовний флот та рибоконсервні заводи мають Єгипет, Марокко, Нігерія, ПАР, Намібія. Риба, що зазнала промислової обробки, йде на експорт.

Добувна промисловість. У промисловому виробництві Африки переважає добувна промисловість. У цій сфері діють великі міжнародні концерни. Серед них найвідомішою є компанія De Beers, що контролює видобуток та збут алмазів. Найбільшою є роль Африки в постачанні на світовий ринок марганцю, хрому, кобальту, ванадію, золота, платини та алмазів. Досить великим є також експорт урану, міді, бокситів, фосфоритів, залізних руд і вугілля.

Ряд країн Африки є значними виробниками сирої нафти та природного газу, що експортують в країни Європи та США. Членами організації країн-експортерів нафти ОПЕК є Нігерія, Алжир, Лівія, Габон та Ангола. В роботі Форуму країн-експортерів газу (ФКЕГ) беруть участь Алжир, Нігерія, Єгипет, Лівія та Екваторіальна Гвінея.

Експорт нафти та природного газу з країн Африки не перевищує 10% їх світового експорту, але за вартістю - це 70% всього товарного експорту з регіону. Відносна обмеженість запасів нафти та природного газу африканських країн спонукає до прискореного розвитку промисловості з їх переробки.

В Африці налагоджений видобуток рудної сировини. Видобутком залізних, марганцевих, хромових руд, платини та золота вирізняється ПАР, мідних руд - Замбія та ДРК, бокситів - Гвінея та Гана. З нерудної сировини налагоджений видобуток світового значення алмазів у Ботсвані, Анголі, ПАР та ДРК; фосфоритів - у Марокко, Того та Тунісі.

Вторинний сектор економіки. В Африці склалися промислові виробництва з трьома різними формами діяльності. Перші - займаються первинною переробкою експортної сільськогосподарської сировини: какао-бобів, кави, очищенням бавовнику, виробництвом олії, цукру, соків, вина. Вони поширені у багатьох країнах. Другі - виробляють споживчі товари для місцевого населення: кустарне виробництво тканин, харчових напівфабрикатів, напоїв. У країнах Північної Африки та ПАР працюють фабрики та заводи з виробництва тканин та харчових продуктів. Треті - виробництва важкої промисловості та новітні виробництва. Вони представлені лише в окремих країнах, де є родовища відповідної сировини. Зокрема, в ПАР, країнах Північної Африки, Замбії, Зімбабве, ДРК, Нігерії, Гані.

Електроенергетика. Користується електроенергією лише третина африканців. Обсяг споживання електроенергії в Африці у 5 разів менший, ніж середній показник у країнах, що розвиваються, та у 8 разів менший від середньосвітового рівня.

Близько 2/3 електроенергії у регіоні дають гідроелектростанції. Для деяких країн основним джерелом електроенергії є ТЕС. Для їх роботи в Алжирі, Лівії, Єгипті використовують нафтопродукти, а в ПАР - кам'яне вугілля. У ПАР працює перша в Африці атомна електростанція. Країни, що розташовані південніше від Сахари, для приготування їжі та обігрівання будинків часто використовують деревину та сільськогосподарські відходи. Найбільше електроенергії серед країн регіону одержують у ПАР, Єгипті та Алжирі.

Африку вважають досить перспективною щодо використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ): енергії вітру, сонця, геотермальних джерела. У Північній Африці розпочала роботу комбінована газово-сонячна електростанція Abener.

На Єгипет, Марокко та Туніс припадає 85% вітрового потенціалу Африки та Близького Сходу. В країнах Тропічної Африки обсяг інвестицій в енергетику є вкрай низьким. Там лише планують використовувати енергію вітру. В Кенії уже працює геотермальна електростанція Olkaria.

Металургія. В окремих країнах помітного розвитку набула металургійна промисловість. Чорна металургія повного циклу представлена лише у ПАР (23-тє місце в світі, виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Також в Африці працює близько 40 переробних підприємств.

Кольорова металургія є одним з найважливіших виробництв у країнах, що багаті на руди кольорових металів. Так, за фінансової підтримки високорозвинутих країн працюють заводи з виробництва міді у ДРК (7-ме місце в світі), Замбії (8-ме місце в світі), ПАР; алюмінію - в ПАР (13-те місце), Єгипті, Камеруні, Гані; свинцю та цинку - в Намібії (9-те місце в світі за виробництвом цинку), Марокко, Тунісі; олова - в Нігерії; кобальту - ДРК (1-ше місце).

Машинобудування. Багатопрофільне машинобудування посіло чільне місце лише в національній економіці ПАР. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна.

Хімічна промисловість. Виробнича структура хімічної промисловості африканських країн характеризується значною часткою нафтохімії. Найбільші потужності хімічних виробництв мають ПАР та Нігерія. Особливе значення має синтез мінеральних добрив. Так, за виробництвом азотних добрив вирізняється Єгипет (8-ме місце в світі), фосфатних добрив - Марокко (3-тє місце в світі).У Замбії, ДРК, ПАР, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості також вирізняються Алжир, Туніс, Лівія.

Текстильна промисловість. На текстильних підприємствах зайнято третину всіх працюючих в обробній промисловості Африки. Головною є бавовняна промисловість, що забезпечена власною сировиною. Головні її потужності сконцентровано у Єгипті. Бавовняні фабрики працюють також у Судані, Нігерії, Сенегалі, Уганді, Кенії, Марокко, ПАР.

Харчова промисловість. Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. На її підприємствах зайнято чверть усіх працюючих в обробній промисловості. Основними виробництвами харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олії), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.

Особливості розміщення промислових районів в Африці. Найбільший з промислових районів Африки - Південний, у межах ПАР, Зімбабве та Ботсвани. Там видобувають майже усі види рудних і нерудних ресурсів, кам'яне вугілля. Розвинуті різноманітні виробництва важкої, легкої та харчової промисловості. Другим є Конго-Замбійський промисловий район, через який проходить «Мідний пояс» з родовищами високоякісної мідної руди, а також супутніх руд кольорових металів: кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла.

На основі родовищ нафти та руд металів (заліза, марганцю, алюмінію) склався Західногвінейський промисловий район. Окрім експорту сировини там формуються центри її переробки: виробництво глинозему, кольорова металургія, хімічна промисловість.

Три промислові райони склалися у Північній Африці: Єгипетський, Алжирсько-Лівійський у Сахарі та район Атлаських гір на півночі Марокко та Алжиру. Перший з них, Єгипетський, сформувався на основі родовищ нафти, природного газу, руд і фосфоритів, а також трудових ресурсів. Там розвинуто металургію, машинобудування, хімічну, текстильну (бавовняну) та харчову промисловість. Алжирсько-Лівійський промисловий район виник на базі великих нафтогазових родовищ Сахарського басейну. Його основною спеціалізацією є нафтопереробка та хімічна промисловість. Промисловий район Атлаських гір вирізняється покладами руд металів і найбільшими у світі запасами фосфоритів. На їх основі розвинуто хімічну промисловість та металургію.

Третинний сектор економіки: особливості становлення й закономірності розміщення. Ринок послуг почав формуватися в Африці у другій половині 90-х рр. XX ст. Якщо наприкінці XX ст. послуги забезпечували близько 35% ВВП регіону, то нині їх частка зросла до 58%.

Достатньо високою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Північної Африки - 42,3%, а в Тунісі, Марокко, Єгипті - понад половину. Найвищими темпами там розвиваються туристичні й транспортні послуги, роздрібна інтернет-торгівля, інформаційні технології.

Найнижчою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Центральної Африки - 34,3%. Через низький рівень життя спостерігається вкрай низький попит на послуги. Найвища частка сфери послугу структурі ВВП спостерігається в країнах Південної Африки - 53,8%. Найважливішим джерелом державних прибутків є міжнародний туризм, зокрема в ПАР та Зімбабаве.

Транспорт. Транспортна інфраструктура Африки в основному складалася в колоніальний період і була орієнтована на обслуговування економічних і геополітичних інтересів країн-метрополій. Фактично в регіоні немає сучасної транспортної мережі. В багатьох країнах велика роль належить гужовому та в'ючному транспорту, а в районах поширення мухи цеце часто використовують працю носіїв.

Переважна більшість залізничних та автомобільних магістралей з'єднують райони розробки родовищ корисних копалин, орієнтованих на експорт промислових та сільськогосподарських виробництв, найбільших адміністративних центрів з портами. Найкраще транспортна мережа розвинута в ПАР, Зімбабве, Єгипті та прибережних частинах країн Північної Африки.

Більшу половину вантажопотоків у межах материка забезпечує залізничний транспорт. Але він має низький рівень технічного оснащення, різну ширину колій. Найбільшими темпами розвиваються автомобільний та трубопровідний транспорт. Газопроводи з Алжиру в Європу мають міжконтинентальний характер. У Тропічній Африці донині велика транспортна роль належить річкам. Більшість зовнішніх перевезень здійснює морський транспорт. Великими морськими портами є Александрія та Порт-Саїд (Єгипет), Танжер та Касабланка (Марокко), Лагос

(Нігерія), Дакар (Сенегал), Момбаса (Кенія), Дар-ес-Салам (Танзанія), Річардс-Бей, Дурбан та Кейптаун (ПАР). В Африці є близько 300 аеродромів. Найбільші з них у Каїрі (Єгипет), Рабаті (Марокко), Дакарі (Сенегал), Лагосі (Нігерія), Найробі (Кенія), Йоганнесбурзі (ПАР). Величезне значення для світових морських перевезень має Суецький канал на території Єгипту.

Туристичні райони. Число туристів, які відвідують Африку, і надходження від них, дуже малі й становлять відповідно 4% і 2% загальносвітових. Туристів насторожують спекотний клімат, тропічні хвороби, злидні, політична нестабільність, відсутність розвинутої транспортної та туристичної інфраструктури.

Територія Африки лежить у межах двох рекреаційно-туристичних регіонів світу, що різняться за природними та історико-культурними особливостями: Арабський світ (країни Північної Африки) та Африка (країни усіх інших субрегіонів). Останнім часом у туристичному бізнесі стрімко зростає роль Арабського світу. Там активно розвиваються пляжний та діловий туризм. Окрім того, підвищується інтерес до пізнавального туризму країн з багатою історією. Найбільш популярними туристичними країнами з африканського Арабського світу є Єгипет, Туніс та Марокко.

Роль рекреаційно-туристичного регіону Африка поки що незначна. Проте особливо популярним у цьому регіоні є африканське сафарі - автомобільні мандрівки саваною з метою ознайомлення з дикою природою. Найвідоміші сафарі - в межах національних парків Кенії, Танзанії, Уганди, Ефіопії.

Північна Африка - найбільший за площею та часткою ВВП серед субрегіонів Африки. Субрегіон переважно розташований у субтропічних широтах, що визначає спеціалізацію сільського господарства на виробництві оливок, цитрусових, винограду, бавовнику. Арабські народи Північної Африки мають багаті традиції в ремісництві, зрошуваному землеробстві, кочовому тваринництві, самобутню культуру. Промислова спеціалізація субрегіону пов'язана з видобуванням нафти, природного газу, фосфоритів, руд металів та їх переробкою. Північна Африка - один з регіонів міжнародного туризму, що швидко розвивається.

Західна Африка - другий серед субрегіонів Африки за часткою ВВП. Там надзвичайно різноманітні природні умови та найбільш строкатий етнічний склад населення. Спеціалізацію субрегіону визначають сільське господарство, яке представлене виробництвом товарних (какао-боби, кава, олійна пальма) та споживчих культур; лісове господарство; видобування та первинна переробка мінеральної сировини: нафти, природного газу, руд металів.

За допомогою інформаційних джерел дайте характеристику субрегіонів Африки (див. план на с. 183, § 38).

Найменшою часткою ВВП з-поміж субрегіонів вирізняється Центральна Африка. Там сформувався однорідний етнічний склад населення (народи банту). Мінеральні ресурси найбільш різноманітні: нафта, природний газ, мідні руди, алмази. Провідною спеціалізацією субрегіону є лісове господарство та добувна промисловість.

Східна Африка вирізняється найбільшою кількістю населення серед субрегіонів. Мінеральні багатства тут менш досліджено. Різноманітність природних ресурсів зумовлює господарську спеціалізацію субрегіону. У міжнародному поділі праці Східна Африка відома сільським господарством, металургією, екологічним та пригодницьким туризмом.

Південна Африка - найбільш віддалений від Європи, Америки та Азії субрегіон, але з широким виходом до важливих міжнародних морських шляхів. Економічним осередком субрегіону є багатопрофільне господарство ПАР, що відоме розвитком добувної й обробної промисловості, сільського господарства, сфери послуг.

Зв'язки України з країнами Африки. Важливість Африканського континенту для України зумовлюється його великими природними багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, особливо в аграрній сфері. Серед експортованих країнами товарів великий інтерес для України становлять традиційні види африканських аграрних культур: какао-боби, кава, чай, арахіс, банани, оливки, цитрусові, бавовна, свіжі овочі, шкіряна сировина, рибна продукція, цінні породи деревини.

Африканські країни зацікавлені у виході на український ринок із такими актуальними для України товарами, як мінеральна сировина (нафта, природний газ, боксити), окремі види продукції обробної промисловості (взуття, тканини, готовий одяг, вироби із шкіри, деякі види продукції хімічної промисловості).

Країни півдня Африки відчувають потребу у вантажних авіаційних перевезеннях. Видається перспективним використання на умовах лізингу української вітчизняної авіатехніки, зокрема літаків АН. Україна може запропонувати країнам Африки допомогу в будівництві гребель і водосховищ, штучних зрошувальних систем, геологорозвідувальні роботи з метою виявлення підземних вод, інженерні роботи, поставки будівельної й сільськогосподарської техніки та обладнання, допомогу кваліфікованих фахівців. Освоєння африканського ринку означатиме для українських підприємців вихід на один із найбільших споживчих ринків світу. Африканські держави відчувають потребу в українських інвестиціях, машинах, устаткуванні, чорних металах, різноманітних послугах. Основними споживачами українських товарів є Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс.

Дайте відповідь на запитання 1-4 усно, 5 письмово.

1. Поясніть, чому найбільші міста та промислові центри Африки виникли на узбережжях океанів і берегах великих річок.

2. Охарактеризуйте екологічні й економічні проблеми, пов’язані з розвитком первинного сектора економіки країн Африки.

3. Які складові третинного сектора економіки країн Африки найбільше розвинуті, у яких країнах і чому?

4. Поясніть проблеми розвитку транспортної системи в країнах Африки.

5. Охарактеризуйте проблеми, які потрібно вирішити країнам Африки першочергово для забезпечення поступового розвитку економіки та підвищення рівня життя населення.

Домашнє завдання

1. Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=2yfG5zKnkCM

2. Прочитати параграф 39

21.04. 2021

ТЕМА: Африка.Особливості географічного положення Африки. Склад регіону. Сучасна політична карта Африки. Форми державного правління і територіального устрою країн, типи країн за рівнем економічного розвитку. Райони збройних конфліктів, проявів тероризму. Природні умови і ресурси регіону. Населення Африки. Урбанізаційні процеси. Система розселення.

1. Прига.дайте:

-         Що таке економіко-географічне положення?

-         Чим економіко-географічне положення відрізняється від політико-географічного положення?

-         Які бувають форми правління та форми територіального устрою країн?

-         Що відомо про населення країн Африки?

-         Якими є країни Африки за рівнем соціально-економічного розвитку?

-         Які природні зони сформувалися в Африці? Як природні умови впливають на спеціалізацію господарства країн Африки?

-         Які глобальні проблеми людства проявилися в країнах Африки?

2. Опрацюйте матеріал

Багато вчених вважають, що саме Африка є прабатьківщиною людства. Саме тут з’явилися перші могутні держави стародавнього світу (Пригадайте, які?). Однак нині Африканський регіон є найвідсталішим та найбіднішим з усіх регіонів світу. Спробуємо розібратися в причинах сучасного стану африканських держав.

1. Особливості географічного положення Африки. Склад регіону

 Опрацюйте відповідний параграф у підручнику. *Проведіть дослідження (за бажанням): «Кордони на політичній карті Африки: особливості делімітації та демаркації».

Схарактеризуйте особливості ЕГП Африки, виконуючи завдання:

А) Назвіть внутрішньоконтинентальні, приморські та острівні країни Африки (Як, на вашу думку, таке положення впливає на економічний розвиток цих країн?).

Б) Назвіть найбільші та найменші за площею країни Африки (Зверніть увагу, у яких природно-кліматичних умовах розташовані ці країни).

В) З якими регіонами світу межує Африка (Як ці регіони впливають на економічний розвиток континенту?).

Г) Назвіть країни, у межах яких розташовані значні сировинні бази (Як це може відобразитися на спеціалізації господарства та рівні розвитку цих країн?).

 Ознайомтеся з регіональним складом країн Африки, нанесіть їх на контурну карту, позначте й запам’ятайте їхні столиці.

Субрегіони	Країни та залежні території
Північна Африка	Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс, Судан та ін.
Західна Африка	Бенін, Гана, Гвінея, Кот – дІ Івуар, Ліберія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьерра – Леоне та ін.
Східна Африка	Ефіопія, Кенія, Мадагаскар, Мозамбік, Південний Судан, Сейшельські Острови,Руанда, Сомалі, Танзанія, Замбія, Зімбабве та ін.
Центральна Африка	Ангола, Камерун, Демократична Республіка Конго, Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Габон, Центральноафриканська Республіка, Чад та ін.
Південна Африка	Намібія, Південно – Африканська Республіка, Боствана, Лесото, Мадагаскар та ін.

  Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Африки визначається декількома чинниками:

ü  природні умови, які створюють певне територіальне середовище;

ü  наявність мінерально-сировинних ресурсів;

ü  особливості географічного положення.

  У минулому на території Африки налічували до 10 тис. різних державних утворень і автономних племен зі своїми мовами, звичаями і культурою. Активна колонізація материка європейцями почалася в 19 столітті. Тоді весь регіон було розділено між кількома великими європейськими державами: Францією, Великою Британією, Португалією, Бельгією. Іспанією, Італією.

 На основі тексту підручника з’ясуйте:

А) Коли і як почався процес звільнення африканських країн?

Б) Як колоніальне минуле вплинуло на формування політичної карти Африки? Який процес отримав назву «бійка за Африку»?

В) Чи вплинуло колоніальне минуле Африки на виникнення районів збройних конфліктів? Як саме?

Г) Де й чому в Африці знаходяться «гарячі точки»? Заповніть таблицю:

«Гарячі точки» (указати країни, задіяні в конфлікті)	Причини спалаху

    Більшість африканських держав здавна мають авторитарне правління й відповідно найгірший у світі індекс демократії. За рівнем економічного розвитку країни Африки належать до типу країн, що розвиваються (Пригадайте класифікацію країн, що розвиваються). Південно-Африканська Республіка є економічно розвиненою країною переселенського типу.

Завдання 3. Використовуючи текст параграфу та інші джерела інформації, дайте відповіді на запитання:

А) Які форми державного ладу (форми правління та територіального устрою) переважають у країнах Африки? Наведіть приклади африканських монархій, республік, федерацій.

Б)  Чому ПАР відноситься до країн переселенського типу?

В)  Які чинники зумовили різницю в рівні економічного розвитку серед різних груп країн, що розвиваються, в Африці?

Г) Які найбідніші держави світу розташовані в Африці? Визначте причини такого розвитку. 

 Використовуючи тематичні карти атласу, текст підручника та інші джерела географічної інформації, виконайте завдання:

А) Згадайте особливості протяжності Африки з півночі на південь і з заходу на схід. Як це впливає на природні особливості материка?

Б) Поясніть, які причини обумовили наявність жаркого клімату на більшій частині материка, а також – одних із найсухіших та найвологіших територій на земній кулі?

В) Установіть, за запасами яких мінеральних ресурсів Африка займає лідерські позиції. Які наявні корисні копалини могли б забезпечити економічне зростання країни, за яких умов?

Г) Чи впливає наявність мінеральної сировини на політико-географічне положення країни? Наведіть приклади утворення «гарячих точок», причинами яких став конфлікт інтересів за володіння покладами корисних копалин.

Д) Як природні ресурси Африки вплинули на господарську діяльність країн та зумовили їх спеціалізацію?

Е) Схарактеризуйте водні, земельні, лісові ресурси. Які країни мають значні запаси цих ресурсів?

Є) Заповніть таблицю:

Природні ресурси (мінеральні, водні, лісові, земельні, ін.)	Регіони видобування, країни

Африка - … за кількістю населення (після …) і … за площею території (після … та …) регіон світу. Єдине суходільне сполучення вона має з Азією у місці … півострова, що з’єднує її з … півостровом. Найближчим сусідом є … , їх розділяє вузька … протока та … море. Африка поділяється на субрегіони: …, які помітно відрізняються між собою за природними умовами, запасами ресурсів та рівнем розвитку економіки. Серед країн материка лише одна … - країна … типу з високим рівнем економічного розвитку. Інші держави належать до групи …. В Африці є країни-монархії: …, республіки: …. Серед них федеративний устрій мають:… Країни материка мають значні запаси …, а за покладами … займають лідерські позиції серед країн світу. Виконайте тести (платформа «На урок»).

 https://naurok.com.ua/test/start/16809

14.04.2021

Тема: Узагальнення та систематизація знань з розділів "Океанія", "Америка".

1. Виконати тести (6б)

2. Підготувати презентацію про одну країну на вибір (15 слайдів) (6б)

https://naurok.com.ua/test/start/244379

09.04.2021

Практична робота № 6. 

ТЕМА: Порівняльна характеристика  машинобудування США, Канади, Бразилії.

1. Виконати у зошиті практичну роботу користуючись підручником та іншими джерелами інформації.
2. В підручнику на сторінці 202 є табличка, заповніть її та зробіть висновок.

https://naurok.com.ua/praktichna-robota-porivnyalna-harakteristika-mashinobuduvannya-ssha-kanadi-brazili-203485.html

07.04.2021

Тема: Бразилія. Місце країни в світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в міжнародному поділі праці. Система розселення. Особливості структури економіки країни, що розвивається. Видобування мінеральних ресурсів. Спеціалізація сільського господарства. промислові виробництва. Зовнішні економічні зв'язки. Міжнародні в'язки України з Бразилією.

1. Прочитайте матеріал

Бразилія

Площа — 8,5 млн км2. Населення — 173 млн осіб. Федеративна республіка — 26 штатів і один федеральний округ. Столиця — Бразиліа.

Економіко-географічне положення 

Бразилія розміщена в східній і центральній частині Південної Америки. 

 Найбільша країна на материку, займає майже 50 % його площі. Межує з усіма країнами Південної Америки, окрім Еквадору та Чилі. Протяжність кордонів Бразилії перевищує 23 тис. км (сухопутних — 16,5 тис. км; берегова лінія Атлантичного океану — 7,4 тис. км). У північній частині країну перетинає екватор, а у південній — Південний тропік. Найбільша протяжність країни із заходу на схід і з півночі на південь — близько 4300 км. Приблизно на перетині цих найдовших ліній побудована столиця держави.

З 1983 р. країна набула членства організації "Латиноамериканська асоціація інтеграції" — МЕРКОСУР і субрегіонального торгово-економічного об'єднання "Ла-Платська група" — з 1969 р. Від 1978 р. учасниця торгово-економічного утворення "Амазонський пакт".

Населення

Бразилія посідає п'яте місце у світі за кількістю населення. Держава має високий природний приріст населення — 3 млн осіб на рік. Народжуваність становить 37 на 1000 осіб, а смертність — 9 на 1000 жителів. 50 % населення — молодь до 20 років, старше 50 років — 10 % населення. Середня тривалість життя — 63 роки.

Оскільки Бразилія — це колишня португальська колонія, то португальці відіграли головну роль у формуванні як країни, так і нації. Державна мова — португальська. З розвитком кавового виробництва сюди їхали також німці, швейцарці, італійці. Значний внесок в економічний розвиток країни внесла японська імміграція 1930-х рр. (понад 1 млн осіб.). Більшість із них були висококваліфікованими спеціалістами.

У цілому бразильці — це нація, сформована в результаті змішаних шлюбів європейців, негрів та індіанців. Європейці складають 25%, негри — 10 %, індіанці — 0,2%. Дві третини — змішане населення (мулати, самбо, метиси).

Багато районів Бразилії заселені слабо, середня густота населення — 20 осіб на 1 км2, а в Амазонії — 0,1 особи на 1 км2. На узбережжі Атлантичного океану у державі проживає 80 % населення, а густота його коливається від 60—100 осіб на 1 км2. З метою перерозподілу населення по території країни уряд прийняв рішення збудувати нову столицю ближче до центральних регіонів Бразилії, подалі від моря. Кількість жителів міста Бразиліа на сьогодні перевищує 1 млн осіб.

У державі швидко зростає кількість міського населення, його частка — 65 %. Більшість міського населення Бразилії проживає в містах-мільйонерах, розташованих переважно на узбережжі Атлантичного океану (Сан-Паулу — 18,4 млн осіб, Ріо-де-Жанейро — 11,7 млн осіб, Ресіфі — 3 млн осіб, Сальвадор — 3,5 млн осіб, Порту-Алегрі — 3,5 млн осіб і т. д.).

Кількість економічно активного населення — понад 63 млн осіб, причому жінки становлять лише 20 % цієї категорії населення. При зростанні частки зайнятих, у галузях матеріального виробництва, 45 % зайнятих працює в сфері обслуговування.

Природні умови і ресурси

Бразилія має великі запаси мінеральних ресурсів, у структурі яких переважають рудні корисні копалини. Запаси паливно-енергетичних ресурсів у країні незначні і не забезпечують власних потреб. Так, Бразилія має відносно невеликі поклади вугілля на південному сході країни. Великі прогнозні запаси нафти в Амазонській низовині, територія якої досліджена дуже слабо, та у межах шельфу зони Атлантичного океану, що простягається більш як на 7 тис. км. Брак власної нафти став поштовхом до широкого використання спирту з тростинового цукру як пального на автотранспорті. Велике значення для енергетики мають великі поклади уранових руд.

Бразилія має великі запаси залізних руд — 40 млрд т (друге місце після Росії), манганових руд (одне з перших місць у світі), значні поклади різноманітних руд кольорових металів, зокрема бокситів, нікелю, олов'яних, титанових і вольфрамових руд. Здавна Бразилія славилась великими запасами золота, дорогоцінного каміння. Країна має незначні запаси сировини для хімічної промисловості.

Рельєф Бразилії та кількість опадів, що тут випадають, сприяють формуванню розгалуженої річкової мережі, яка відіграє основну роль у формуванні її водних та гідроенергетичних ресурсів. Особливе значення має Амазонка — найбільша за площею басейну річка світу (7 млн км2). Бразилія посідає одне з провідних місць у світі за запасами гідроресурсів, що оцінюються майже в 120 млн кВт, з яких використовується лише 50 млн кВт.

Країна посідає друге місце у світі після Росії за запасами лісових ресурсів. Найбільші на Землі площі вологих екваторіальних лісів (5 млн км2) розміщені в Амазонії. Завдяки величезним запасам лісу, Бразилія може зайняти в перспективі одне з провідних місць у світі за його заготівлею та експортом. ' /

За природними умовами територію держави можна поділити на дві частини: лісові рівнини Амазонії і тропічні ландшафти Бразильського плоскогір'я. Територія країни лежить в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному та субтропічному кліматичних поясах. Середньорічна

кількість опадів: 2000—3000 мм — в Амазонії, 1400—2000 мм — у центрі Бразильського плоскогір'я. Найпосушливіші території розташовані на північному сході Бразильського плоскогір'я (500 мм на рік). У цілому агрокліматичні умови Бразилії, зокрема період вегетації, який триває майже увесь рік, кількість та періодичність опадів сприяють вирощуванню тут таких сільськогосподарських культур, які можуть вирощуватись в обмеженій кількості країн світу: кава, какао, цукрова тростина.

Земельні ресурси Бразилії становлять понад 750 млн га, але сільськогосподарські угіддя займають менше 1/5 частини території країни. У їхній структурі переважають пасовища.

 Українсько-бразильські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Бразилією у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Бразилією

Бразилія є одним з найбільших торговельних партнерів України в Латинській Америці.

За даними Державної служби статистики України за 9 місяців 2017 р., двосторонній товарообіг збільшився на 3% до 161 млн. дол. США,  при цьому експорт товарів з України до Бразилії знизився на 44% до 6 млн. дол. США, імпорт бразильських товарів в Україну збільшився на 7% до 155 млн. дол. США. Негативне сальдо для України склало 148 млн. дол. США.

За даними Міністерства промисловості, зовнішньої торгівлі та послуг Бразилії, у 2017 р. спостерігалось збільшення бразильсько-українського товарообігу на 16%, у порівнянні з 2016 роком до 154 млн. дол. США. Бразильський імпорт зріс на 28% до 129,5 млн. дол. США. Український експорт зменшився, але меншими темпами ніж у попередні роки – на 22% до 24,5 млн.дол.США. Позитивне для Бразилії сальдо торгового балансу склало 105 млн. дол. США.

Основними товарами у структурі українського експорту до Бразилії були:  електроприлади для приготування кави або чаю (новий продукт) на суму 5,16 млн.дол.США або 21,05%, мінеральні добрива на суму 1,9 млн.дол.США або 7,91% (у 2016 р. не поставлялись), металопрокат за кодом 72083990 на суму 1,8 млн.дол.США або 7,36% (у 2016 р. поставок не було), оболонки штучні для ковбасних виробів на суму 1,65 млн.дол.США або 6,75%, що на 18,43% перевищує обсяги поставок у 2016 р., вугільні електроди – на суму 1,34 млн.дол.США або 5,49 % (+84,22%), балки з легованої сталі на 1,24 млн. дол. США або 5,06%, що на 127% більше ніж у 2016 р. тощо.

Бразильський експорт до України складався в основному з сировини та аграрної продукції, зокрема, з тютюну (24,71%), приладів для розпилення хімікатів для агрокультур (11,83%), марганцевої руди (11,54%), кави розчинної (10,92%), кишкових оболонок (9,21%), бокситів (8,63%), тощо.

Найбільшим спільним українсько-бразильськими проектом є співпраця державного підприємства «Індар» (м. Київ) та бразильської державної фармакологічної компанії «Фіокруз» (м. Ріо-де-Жанейро) щодо налагодження випуску в Бразилії інсуліну за українськими технологіями.

• Експортоорієнтовані підприємства України
• Інвестиційні можливості в інфраструктурній сфері в Україні
• Огляд іноземних ринків, можливості розширення експорту української продукції

Україна та Бразилія

• Політичні відносини
• Торговельно-економічне співробітництво
• Культурно-гуманітарне співробітництво
• Науково-технічне співробітництво
• Міжрегіональне співробітництво
• Договірно-правова база
• Українці у Бразилії

• Україна та Болівія
• Україна та Гайана
• Україна та Суринам

2. Перегляньте презентацію.

https://naurok.com.ua/braziliya-prezentaciya-119031.html 

Домашнє завдання

1. Прочитати параграф 37 сторінка 198-202

2. Скласти конспект

3. Відповідати на запитання усно 1-3, письмово 4-5.

31.03.2021

Канада. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в міжнародному поділі праці. Система розселення. Українська діаспора в Канаді. Особливості сучасного розвитку країни. Домінуючі складові третинного сектору. Зовнішні економічні зв'язки. Міжнародні в'язки України з Канадою.

1. У зошит запишіть дату та тему.
2. Перегляньте матеріал за посиланням та зробіть конспект, випишіть головне.

https://geografiamozil2.jimdofree.com/%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0/%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0/ 

 3. Перегляньте адміністративну карту.4. В контурній карті позначте найбільші міста за кількістю населення (Торонто 6 млн, Монреаль 4 млн, Ванкувер 2,5 млн)

 Домашнє завдання.

1. Написати повідомлення, реферат або зробити презентацію на тему "Умови отримання фахової освіти в навчальних закладах Канади" або "Складові підприємницького успіху української діаспори в Канаді та США". 2. Виконайте тестування у зошит. 3. Прочитати параграф 37

https://naurok.com.ua/test/start/2905

 19.03.2021

Тема: Країни Америки. США. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП.Система розселення. Українська діаспора США.  Зовнішні економічні зв'язки. Міжнародні зв'язки України із США.

Виконайте тести за посиланням 

https://naurok.com.ua/test/zagalna-harakteristika-ameriki-4704.html

 Коли в 1492 р. кораблі Христофора Колумба досягли Багамських островів, мандрівник і не підозрював про масштаби свого відкриття, про те, що площа земель Нового Світу становить 42,5 млн. км2, а їх надра багаті на поклади найважливіших корисних копалин. Натомість європейці, що прийшли слідом за Колумбом, швидко побачили казкові можливості Нового Світу, і минуло зовсім небагато часу, як тисячі й тисячі представників Старого Світу, покинувши будинки, сім’ї і свої заняття, почали переселятися до незнаних земель.

Офіційна назва - Сполучені Штати Америки (США) - United States of America (USA).

Форма правління – президентська республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів.

Державний устрій - федеративна республіка, 50 штатів (state) і 1 федеральний округ. Штати поділяються на округи (county and parish)

Територія - 9 373 тис. кв. км.

Населення - 330 662 682 осіб (01.02.2019 р. ).

Столиця - місто Вашингтон (Washington), округ Колумбія (572 тис. жителів на 2000 р. )

Найбільші міста - Нью-Йорк, Лос-Анджелес (Каліфорнія), Чикаго (Іллінойс), Хьюстон (Техас), Філадельфія (Пенсільванія).

Офіційна мова - англійська.

Грошова одиниця – долар

За кількістю населення США посідають 3-є місце у світі. Се­редньорічний приріст населення в США вищий за європейський — 5,5   %о. При цьому показник приросту темношкірого населення складає 21 %, тому його частка в населенні країни неухильно зростає.

Найбільш густо заселені північно-східні райони країни, де гус­тота населення перевищує 100 осіб/км².

Вирішальну роль у формуванні населення країни відіграла ім­міграція, яка ще 50 років тому була абсолютно вільною. Зараз в’їзд до США суворо нормується, при цьому щорічно до країни в’їжджає близько 800 тис. осіб, серед яких багато фахівців високої кваліфі­кації, в тому числі вчених і наукових працівників. Сучасна амери­канська нація — це результат етнічного змішування переселенців із різних частин світу, особливо з Європи та Африки.

Так зване «біле» населення переважає у всіх штатах США, крім Гавайїв, де переважає «азіатське», та округу Колумбія — тут домі­нує чорношкіре населення. Чисельність корінного населення — ін­діанців — унаслідок війн та епідемій скоротилася і на початку ХХ ст. складала всього 200 тис.осіб. Але зміна політики щодо або­ригенів сприяло поступовому зростанню їх чисельності, яка на по­чаток ХХІ ст. перевищила 2 млн. В США проживають представни­ки всіх релігійних конфесій світу, проте переважають християни, більшість яких є протестантами.

Частка городян становить 80 % загальної кількості населення. Міст-мільйонерів 9: Нью-Йорк, Чікаґо, Лос-Анджелес, Х’юстон, Філадельфія, Детройт, Даллас, Фенікс, Сан-Дієґо. Однак якщо ра­хувати міста, що злилися з передмістями, то кількість міст- мільйонерів зросте до 20. Оскільки зберігається тенденція субурба- нізації, то передмістя виявляються переважно «білими», а в центрах міст значна частка чорношкірого населення і вихідців з країн Ла­тинської Америки й Азії.

Розширення близько розташованих міських аґломерацій при­зводить до того, що вони починають зливатися, утворюючи мегало­поліси.

Завдання 3. Знайдіть на карті мегалополіси США та визначте найбільші міста, які входять до їх складу.

У США мегалополісів три: Босваш (Бостон — Вашинґтон) на Атлантичному узбережжі, Чіппітський (Мілвокі — Піттсбурґ) в районі Великих озер і Сан-Сан (Сан-Франціско — Сан-Дієґо) в Ка­ліфорнії.

     Українська діаспора в США

Запитання. Що вам відомо про українську діаспору в США?

Початком еміграції українців до США вважається 1877 р. Саме тоді група селян-русинів із Закарпаття прибула на шахти східної Пенсільванії. Основна частина наступної хвилі еміграції прибула до США в другій половині 1920-х років. У післявоєнний період роз­почалася третя хвиля еміграції (друга половина 1940-х років). Основну частину її становили «переміщені особи» та біженці з табо­рів західних зон окупації Німеччини і Австрії, а також з Італії.

За публікаціями американських учених, в США налічується близько 2 млн українців. Українська мова, географія, література, історія, соціологія України викладаються у 28 університетах та ко­леджах США. Утворилися і діють різноманітні українські громади політичного, релігійного та культурно-освітнього спрямування.

 Перегляньте відео!

відео

Домашнє завдання: прочитайте параграф 34, запишіть головне, дайте відповідь на запитання 1- 6 усно. Дайте письмову відповідь на запитання "Чому, незважаючи на багаті власні ресурси, США є одним із найбільших у світі імпортерів мінеральної сировини?"

17.03.2021

Тема: Особливості економіки країн Америки. Роль американських ТНК в економіці регіону. Первинний, вторинний та третинний сектори. Зв'язки України з країнами Америки.

Опрацюйте матеріал, запишіть головне у зошит. Інформацію взято з підручник 

1. Особливості економічного розвитку країн Америки.

Величезні природні та трудові ресурси Американського регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням створюють сприятливі передумови для економічного розвитку країн. Економічним лідером Америки на початку XXI ст. залишаються США. Інші країни тією чи іншою мірою залежать від них. У господарстві багатьох країн регіону залишається значною роль первинного сектору економіки.

Як ви вже знаєте, країни Америки мають надзвичайно різні показники господарського розвитку. Високорозвинені США й Канада

Мал. 1. Структура ВВП країн Америки (2017 р.). Джерело: CIA World Factbook.

є лідерами за виробництвом продукції обробної і добувної промисловості, сільського господарства. У структурі їхньої економіки та зайнятості населення провідні позиції належать третинному сектору (мал. 1, а). Ці дві країни є найбільшими у світі виробниками та постачальниками різноманітних послуг, мають надсучасні невиробничу сферу й туристичний рекреаційний комплекс.

Таблиця 1

ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ НАЙПОТУЖНІШИХ КРАЇН АМЕРИКИ (2017 р.)*

№ з/п	Країна	ВВП (за ПКС), млрд дол.	Місце у світовому рейтингу	ВВП (за ПКС) на одну особу, дол.
1	США	19360,0	2	59 500
2	Бразилія	3219,0	8	15 500
3	Мексика	2406,0	11	19 500
4	Канада	1764,0	17	48 100
5	Аргентина	911,5	28	20 700
6	Колумбія	712,5	31	14 500
7	Чилі	451,1	44	24 600
8	Перу	424,6	46	13 300
9	Венесуела	389,4	47	12 400
10	Еквадор	188,5	66	11 200

* Джерело: www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook.

Серед інших країн регіону реальну багатопрофільну економіку мають лише деякі з них. За обсягами виробництва ВВП виділяються Бразилія, Мексика та Аргентина. У 1980-х рр. у цих країнах було впроваджено глибокі реформи, спрямовані на прискорення економічного зростання (мал. 1, б, в). їхніми основними рисами були спрямованість на залучення іноземних інвестицій (у першу чергу американських) та позбавлення залежності від привізних товарів. За декілька десятиліть ці держави перетворилися на промислових гігантів, і за їхнім зразком почали активно розвиватися інші країни регіону, зокрема Чилі, Колумбія, Перу, Еквадор.

В основі економіки Куби та частково Венесуели й Болівії переважають важелі адміністративно-командного господарювання. Його характерними рисами є провідна роль держави в економічному житті, обмеження приватного сектору (мал. 1, г).

Країни Центральної Америки та особливо острівні території в Карибському морі зосереджують свою увагу на розвитку сфери послуг (передусім туризмі) та сільському господарстві. Переробної промисловості в цих країнах, за винятком легкої та харчової, фактично немає (мал. 1, д, е).

2. Роль трансамериканських ТНК в економіці регіону.

На відміну від країн Європи та Азії, в Америці є чітко виражений економічний та політичний лідер — Сполучені Штати. Вирішальну роль в економіці всього регіону відіграють великі ТНК, серед яких провідні позиції належать компаніям США. Американські ТНК створили в багатьох країнах велику кількість підприємств, які називають «другою економікою» США. Великі компанії фактично взяли під свій контроль країни Америки шляхом придбання акцій місцевих фірм, заснування філій своїх підприємств, перенесення різних виробництв, використання дешевої робочої сили та багатих сировинних ресурсів. Країни-сусіди США виконують і певні функції обслуговування: переробка привізної нафти, виробництво алюмінію, розміщення найбільших ТНК із метою уникнення великого оподаткування. Так, багато міжнародних корпорацій США перевели свої штаб-квартири до Панами, на Багами, до Барбадосу тощо.

3. Первинний сектор економіки.

Добувна промисловість представлена в Америці різноманіттям виробництв. Тут у значних кількостях видобувають майже всі основні види корисних копалин, необхідних сучасній індустрії.

Основні райони видобування нафти та природного газу розташовані в Північній та Центральній Америці: Техаський, Аляскинський, Каліфорнійський, Мексиканської затоки, Західноканадський, Маракайбський, Орінокський. США володіють сучасними технологіями видобутку сланцевого газу. Його ключові родовища освоюють у межах Центральної та Великих рівнин, Примексиканської низовини. Розробку вугільних родовищ здійснюють в Аппалацькому (США) та Західному (Канада) вугільних басейнах.

На щитах давніх платформ (Лаврентійська височина, Бразильське плоскогір’я) ведеться видобуток залізних та марганцевих руд. Підприємства з видобутку руд кольорових металів приурочені до родовищ у рудному поясі Анд—Кордильер. Країни Америки посідають провідні місця за видобутком міді (Чилі, Перу, Мексика), срібла, свинцю та цинку (Мексика, Перу), урану (Канада, Бразилія), олова (Болівія, Бразилія), золота (Колумбія, Мексика) сурми та ртуті (Мексика), нікелю (Куба), бокситів (Ямайка, Суринам, Гаяна, Домініканська Республіка). Значні обсяги видобутої та збагаченої руди експортуються до США.

Мал. 2. Краєвид перших кавових плантацій на південному сході Куби.

Сільське господарство є важливим напрямком розвитку економіки більшості країн регіону. У США та Канаді сільське господарство багатопрофільне, високомеханізоване, високоефективне та високорентабельне з переважанням частки тваринництва. Основний тип підприємств — великі фермерські господарства.

В інших країнах регіону провідна роль належить рослинництву (за винятком Аргентини та Уругваю). Для споживчих потреб вирощують кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Спеціалізація експортних культур досить вузька та склалася під впливом природних та історичних чинників. Із колоніальних часів сформувалося плантаційне господарство. Воно було спрямоване на вирощування в колоніях сільськогосподарських культур, які вивозилися до країн-метрополій (мал. 2).

У XX ст. країни, що розвиваються, проводили аграрні реформи та запроваджували «зелену революцію» в сільському господарстві. Однак на відміну від азіатських країн, аграрні перетворення в Америці розпочалися раніше (1940-ві рр.) та набули поширення в більшості країн регіону.

На вирощуванні цукрової тростини спеціалізуються Куба, Бразилія, Мексика (мал. 3); кави — Бразилія та Колумбія; какао — Домініканська Республіка, Бразилія, Еквадор; пшениці — Аргентина; бананів десертних сортів — Еквадор, Нікарагуа, Панама; бавовнику — Мексика, Бразилія, Парагвай.

У Мексиці й Гватемалі цілорічно вирощують овочі та фрукти, у Колумбії — орхідеї та інші квіти. Рослинництво цих країн спрямоване на ринок США.

Безперечними лідерами за експортом продукції тваринництва є Аргентина та Уругвай. Зокрема, на них припадає 2/3 експорту яловичини регіону, а за поголів’ям овець та настригом вовни Аргентина поступається лише Австралії та Новій Зеландії. У гірських районах Перу, Еквадору, Болівії заради вовни розводять лам та альпак.

Мал. 3. Плантації цукрової тростини в Бразилії.

Лісовому господарству належить помітна роль в економіці країн Америки, насамперед Канади, Бразилії, Чилі, Аргентини. Найрозвиненіші лісові промисли — забезпечення деревиною паперової та будівельної промисловості, добування цінної деревини червоного дерева, кедра, рожевого дерева, бальси, збирання хінної кори та кленового соку, листя чагарнику коки, чаю мате, чикле (для жувальної гумки), лікарських рослин, використання каучуконосів тощо.

Рибальство має експортний характер та зорієнтовано на ринки США та Японії. Воно найбільш розвинене в Канаді, Бразилії, Чилі та Перу. Головні об’єкти морського промислу — тунець, сардина, оселедець, анчоуси, окуневі акули, креветки, лангусти, устриці, мідії. У прибережних акваторіях Канади, США, Мексики, Чилі та Бразилії все більшого значення набуває аквакультура. У Нікарагуа на фермах розводять морських черепах і крокодилів.

Головне

• У країнах Америки спостерігаються значні відмінності в ролі первинного, вторинного й третинного секторів економіки у структурі ВВП.

• Для більшості країн регіону характерна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинених країн або на надання певних видів послуг.

• Провідну роль у регіоні відіграють трансамериканські ТНК. Залишається великою залежність економіки багатьох країн регіону від іноземного капіталу США, Японії та країн Західної Європи.

• Америка — один із провідних регіонів за виробництвом продукції первинного сектору економіки.

ПРОМИСЛОВІСТЬ Америки — дуже відмінна за рівнем розвитку. Найрозвиненіша вона у США і Канаді. Середній рівень промислового виробництва в Аргентині, Бразилії, Мексиці. Більшість необхідної техніки та обладнання ці країни імпортують.

Електроенергетика. Різноманітні запаси енергоносіїв в Америці дають змогу не лише задовольняти її потреби в електричному струмі, а й експортувати значну кількість сирої нафти і природного газу. Здебільшого їх постачають з країн Південної і Центральної Америки до США. Особливе місце займає видобування нафти і природного газу у країнах Карибського басейну. Таким чином у приморських районах сформувались великі енергогенеруючі потужності.

Переважають у структурі виробництва електричного струму ТЕС. Лише в окремих країнах Америки добре розвинена гідроенергетика (наприклад ГЕС «Ітайпу»). Останнім часом швидкими темпами зростає виробництво на ВЕС і СЕС, особливо у країнах Північної Америки. Геотермальна енергетика розвинена в Мексиці та Сальвадорі. Значну частину енергетичного потенціалу віддалених районів Америки не використовують у виробництві електричного струму.

Металургія. Найбільші підприємства чорної металургії Америки розташовані у Приозер’ї (США). Через зростання екологічних вимог до промислових підприємств та конкуренцію з боку дешевших аналогічних виробів у США і Канаді скоротилося виробництво чорних металів і виробів з них. У країнах Південної Америки більшість відповідних підприємств створюють або у районах видобування, як у штаті Мінас-Жерайс (Бразилія), чи на морському узбережжі (штат Мараньяна), чи у портово-промислових комплексах (наприклад, у Буенос-Айресі).

Кольорова металургія найбільш розвинена в країнах Південної Америки та Карибського басейну. Бразилія, Перу, Чилі, Ямайка є одними з найбільших виробників кольорових металів у світі завдяки великим родовищам відповідних руд і значному їх видобуванню. Переважно підприємства з виплавки кольорових металів розташовані поряд з родовищами. Більшість металів експортують. (Поясніть чому.)

Заводи кольорової металургії у Канаді і США здебільшого розміщені біля потужних ГЕС (наприклад, на півострові Лабрадор у Канаді) чи переплавляють імпортовану сировину (наприклад, на узбережжі Мексиканської затоки) у портово-промислових комплексах. Виплавлені кольорові метали використовують у різних видах машинобудування цих країн.

Машинобудування Америки відрізняється за своїм складом, асортиментом випуску продукції, обсягами поставок. Найпростіші ремонтні підприємства поширені у найбідніших країнах цієї частини світу. У високорозвинених США працюють підприємства-лідери з випуску новітніх наукоємних видів машинобудування, наприклад, заводи зі складання «Боїнгів» у Лос-Анджелесі. США — лідер в Америці за обсягом випуску продукції машинобудування, в цій країні сформувались великі відповідні промислові райони (наприклад, Приозерний). Тут діють численні підприємства автомобілебудування, що належать не лише ТНК США, а й інших розвинених країн світу (наприклад, корпорації «Фольксваген»).

Великі складальні підприємства (переважно автомобілебудування), що належать ТНК розвинених країн світу, діють в Аргентині, Бразилії, Мексиці. У цих країнах з огляду на їхні великі внутрішні ринки сформувались потужні підприємства транспортного і сільськогосподарського машинобудування. (Поясніть чинники їхнього розміщення.)

Найважливішими центрами машинобудування Південної Америки є міста Буенос-Айрес і Кордова (Аргентина) та Сан-Паулу і Белу-Оризонті (Бразилія). Особливе місце займають численні складальні підприємства (макіладорос) у Мексиці (мал. 86 на с. 168), де місцеве населення задіяно в збиранні різноманітної техніки та компонентів ТНК США, що постачають до цієї країни для остаточного монтажу. Більш наукоємні види машинобудування, такі як електронна промисловість і суднобудування, розвинені лише в Бразилії. У цій країні є власна ракето-космічна промисловість.

Мал. 86. Поширення макіладорас у Мексиці

Дізнайтеся, що таке макіладорас. Поясніть їхнє значення у розвитку економіки Мексики.

Цілісний світ

Боїнг 747—400 складається з 6 млн деталей, що виробляють у 33 країнах.

Хімічна промисловість має подібні до машинобудування особливості свого розвитку та розміщення в Америці. Водночас лідерами з випуску її продукції, окрім СТА і Канади, є Бразилія, Венесуела, Мексика, Тринідад і Тобаго. Найрозвиненіше виробництво хімічної продукції у США. ТНК цієї країни контролюють виробничо-збутові ланцюги світового масштабу. Вони розмістили частину своїх виробничих потужностей у країнах Південної і Центральної Америки та Карибського басейну, де є дешева кваліфікована робоча сила, великі обсяги виробництва відповідної сировини, менш жорсткі екологічні вимоги. Тому переважно первинні етапи виготовлення хімічних продуктів і напівфабрикатів зосереджено у найбільших портово-промислових комплексах країн Південної Америки та Карибського басейну. Наприклад, Тринідад і Тобаго — один з найбільших у світі експортерів аміаку.

Пригадайте, на базі яких покладів корисних копалин діє хімічна промисловість у цій країні.

Деревообробна промисловість. Основу деревообробної промисловості Південної Америки становить лісопиляння і виробництво паперу, які орієнтовані переважно на експорт. Має місце внутрішньовидова міжнародна спеціалізація, адже Бразилія експортує переважно хімічну целюлозу, Аргентина — традиційний постачальник на світовий ринок дубильних речовин, Чилі — розпиляної деревини.

Легка промисловість розвинена переважно у країнах Південної Америки. У них діють два сектори — дрібних і середніх підприємств, орієнтованих на збут на внутрішньому ринку та експортний сектор, створений великими ТНК та роздрібними мережами розвинених країн світу. Тому у міжнародній спеціалізації регіону переважає виробництво текстилю і готового одягу. У країнах, де вирощують бавовник, діють численні бавовняні підприємства, а де велике поголів’я худоби — шкіряна і взуттєва промисловість. Значну частину готового взуття й одягу експортують.

Унікальний досвід

Уздовж кордону між Мексикою та США виникли «подвійні міста», де на мексиканському боці діють складальні підприємства (макіладорас), створені інвесторами США. Вони виробляють вузли для автомобілів, побутову електротехніку та електроніку, меблі та іншу продукцію. Уся їхня продукція йде на ринок США.

Харчова промисловість країн Америки орієнтована на внутрішній ринок (борошномельна, хлібопекарська, маслоробна та ін.) і на експорт (цукрова, м’ясна, виробництво консервованих фруктів і соків, розчинної кави та ін.). Сприятливі природні і агрокліматичні умови окремих країн зумовили їхнє лідерство у світовому виробництві окремих виробів (наприклад, Бразилія — світовий лідер з виробництва та експорту цукру-сирця і кави).

ОСНОВНІ ОСЕРЕДКИ ПРОМИСЛОВОСТІ В РЕГІОНІ. Америка має різкі контрасти у поширенні промисловості. В її межах виділяють великі світового значення промислові райони (наприклад, Приатлантичний, Приозерний, Примексиканський у США), важливі осередки (наприклад, Маракайбо у Венесуелі), центри (наприклад, Буенос-Айрес в Аргентині). (Покажіть їх на карті.). Їх доповнює широка мережа підприємств з ремонту та технічного обслуговування, які поширені у всіх країнах цієї частини світу. Особливе місце у розміщенні сучасної промисловості займають технополіси (наприклад, у м. Ванкувер, Канада). Близько розташовані технопарки і технополіси утворюють осередки новітньої наукоємної промисловості, які називають коридорами або долинами (наприклад, Силіконова долина у США). Вони сполучені між собою швидкісними автострадами й авіалініями, бо розташовані переважно неподалік від міжнародних аеропортів.

Особливою формою зосередження промисловості у країнах Америки є райони піонерного освоєння віддалених регіонів. Там на базі великих покладів корисних копалин і нововведених електростанцій формуються промислові вузли (наприклад, Сьюдад-Гуаяна у Венесуелі). Для них важливо мати надійний транспортний зв’язок, адже більшість виробленої товарної продукції експортують.

ТРЕТИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ в Америці дуже розвинений завдяки США і Канаді. Ці країни вже перейшли до постіндустріального етапу розвитку й визначальними у розвитку їхньої економіки надані є інформаційні послуги. (Дізнайтеся, що до них належить.)

ТНК для успішного свого розвитку потребують послуг сучасних інформаційних технологій. Виняткове значення для контролю над глобальними виробничо-збутовими ланцюгами, створеними ТНК, мають послуги у сфері фінансів і страхування. Для належного їх функціонування важливий юридичний супровід з урахуванням національного й міжнародного права. Тому штаб-квартири ТНК переважно розміщено у світових містах.

Таким чином у світових містах зосереджуються унікальні послуги, що дозволяють розвивати всю економіку країни. Тому, що більше у країні світових міст, то вона розвиненіша та має вагу в глобальних економічних процесах. Це добре видно на прикладі країн Америки, де лідером за кількістю таких міст є США, тоді як значна частина малих країн їх не мають. (Поясніть чому.)

США — перші в світі за обсягом фінансових операцій. Лідером з їхнього різноманіття та обсягу є: Нью-Йорк, Сан-Франциско, Бостон, Чикаго. (Покажіть їх на карті.)

Особливе місце за рівнем розвитку сфери фінансових послуг займають офшори, розміщені у малих острівних країнах Карибського моря. Значна частина ТНК світу, у т. ч. США, формально зареєстровано на цих островах заради зменшення сум оподаткування.

Пригадайте країни-офшори Америки.

Добре розвиненими у країнах Америки є туризм і курортне господарство. Якщо у Канаді та США переважають внутрішні туристи, то у країнах Америки — іноземні. Велике різноманіття природних умов і ресурсів, багата культурна та історична спадщина, цікава архітектура створили умови для розвитку всіх видів туризму, відпочинку, оздоровлення. Виділяють кілька великих спеціалізованих туристичних районів — Карибського моря, Андський, Акапулько і Канкун у Мексиці, Південнобразильський тощо. Країни Центральної Америки відомі у світі через розвиток зеленого (екологічного) туризму. (Поміркуйте, які види туризму в них розвинені.)

НАЙВАЖЛИВІШІ МІЖНАРОДНІ ТРАНСПОРТНІ МАГІСТРАЛІ, ВУЗЛИ. Америка має дуже відмінний рівень розвитку видів транспорту. Найрозвиненіші вони у США і Канаді. Автомобільний транспорт у всіх країнах цієї частини світу є головним за обсягом перевезення пасажирів і вантажів. У міжнародних сполученнях вантажі доставляють переважно морським транспортом, пасажирів — авіаційним.

Особлива роль автомобільного транспорту зумовлена невеликими за протяжністю внутрішніми маршрутами. Переважно це щоденні поїздки у межах міських агломерацій. Розгалужена мережа швидкісних автодоріг дає змогу переміщуватись між великими містами та перевозити значні обсяги вантажів між ними. Нині триває прокладання автомобільних доріг у нетрях Амазонки, що сприятиме її господарському освоєнню.

Трубопровідний транспорт набув значного розвитку в Північній Америці. Переважно трансконтинентальними магістральними нафто- і газопроводами подають у міста США відповідну сировину, видобуту у північних приполярних районах. (Покажіть їх на карті шкільного атласу.)

Залізничний транспорт важливий для міжрегіональних перевезень у великих країнах Південної Америки. Ним вивозять до морських портів більшу частину експортних товарів (руди металів, вугілля, зернові тощо), а у зворотному напрямку завозять імпортні машини та інші промислові товари. Залізнична мережа у більшості країн Південної Америки розірвана і складається з кількох ліній, що йдуть углиб континенту до районів виробництва експортної продукції. У приморських районах вона має найбільшу щільність. У країнах Північної Америки залізницею найбільше перевозять масові насипні вантажі — руди металів, вугілля, зернові до морських портів. Її мережа скорочується через розвиток авіації й автотранспорту. (Поясніть чому.)

Внутрішній водний транспорт відіграє важливу роль у перевезеннях системою Великих озер та на Амазонці і Міссісіпі. Більшість вантажів доставляють до морських портів, розміщених у гирлах цих річок.

Морський транспорт є вирішальним у міжнародних перевезеннях товарів Америки. У США також розвинений каботаж уздовж атлантичного і тихоокеанського узбережжя. Кількісно переважають морські торговельні флоти країн зі «зручним прапором», таких як Панама. Великі світового значення морські торговельні порти Америки (Лос-Анджелес, Ванкувер, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна, Колон, Сантус) мають у своєму складі не лише великі складські приміщення, а й розвинену промисловість і енергетику, що функціонує на довізній сировині. Від них углиб континенту розгалужуються головні транспортні мережі Америки. Велике значення у розвитку морського транспорту світу відіграє Панамський канал. (Покажіть його на карті.)

Авіація має виняткове значення у розвитку Америки з огляду на великі відстані між найбільшими містами, що розміщені переважно на її океанічних узбережжях. Важлива роль належить міжнародним авіасполученням, особливо між світовими містами (аеропорти-хаби в Атланті, Чикаго, Лос-Анджелесі, Далласі). Тому лідером за обсягом перевезень пасажирів і вантажів є США.

США має на своїй території повний комплекс космічного транспорту. Серед інших країн Америки лише у Бразилії і Французькій Гвіані здійснюють запуски космічних літальних апаратів. (Поясніть чому.)

В Америці зі зростанням людності щільнішою й розгалуженішою стає транспортна мережа. У більшості країн Карибського басейну відсутня залізнична мережа та річковий транспорт. Існує трансамериканська мережа автомобільних доріг. Найбільшою серед них є Панамериканське і Трансамазонське шосе.

Дізнайтеся більше

Найдовше у світі Панамериканське шосе (мал. 87) сполучає столиці більшості латиноамериканських країн. Його загальна протяжність становить 33 тис. км — від кордону США з Мексикою до Буенос-Айреса.

Мал. 87. Панамериканське шосе у пустельних районах Перу

НЕРІВНОМІРНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУБРЕГІОНІВ АМЕРИКИ. Субрегіони Америки дуже різняться за рівнем економічного розвитку. Це зумовлено особливостями природи, заселенням, господарським освоєнням. Контрастність економічного розвитку особливо простежується в країнах Південної і Центральної Америки та Карибського басейну.

У межах субрегіону Південна Америка вирізняють країни басейну Амазонки і Лаплатської низовини та Андські країни.

До країн басейну Амазонки і Лаплатської низовини належать Аргентина, Бразилія, Гаяна, Парагвай, Уругвай, Суринам, Французька Гвіана. Лідером за економічним розвиток є Бразилія. У ній та Аргентині розвинені переробна промисловість і третинний сектор. Ці країни — одні з провідних у світі за виробництвом продуктів харчування та поставок окремих видів мінеральної сировини. Велике значення у господарському розвитку мають національні компанії та держава. Північні країни субрегіону (Суринам, Гаяна, Французька Гвіана) переважно розвивають лісове господарство і добувну промисловість. (Поясніть чому.)

Андські країни розташовані смугою, що простягнулася уздовж осі гірської системи Анд від Чилі до Венесуели. Основою їхнього економічного розвитку є первинний сектор. Провідне значення у міжнародній спеціалізації мають виробництво і поставки окремих видів сировинних товарів. Обробна промисловість і третинний сектор найбільш розвинені у Венесуелі і Чилі. Значну частину території Андських країн становлять природні ландшафти, мало змінені людьми. Більшість населення і господарства розміщено у гірських долинах та у приморських агломераціях.

Країни Центральної Америки та Карибського басейну, за винятком Мексики, є доволі малими і не відіграють важливої ролі у світових економічних процесах. Основа їхньої економіки — тропічне сільське господарство і добувна промисловість. Більшість острівних країн також розвивають туризм і рекреацію. Окреме місце посідають країни-офшори, економічно тісно пов’язані з глобалізованою економікою. (Поясніть чому.)

Пригадайте, які природні умови острова Ґренландія.

Безумовним лідером за економічним розвитком серед країн Північної Америки є США. Канада вирізняється як одна з найбільш соціальноорієнтованих країн світу з високою якістю життя. Ґренландія суттєво відстає у соціально-економічному розвитку з огляду на складні природні умови.

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ В МІЖНАРОДНОМУ ПОДІЛІ ПРАЦІ. Найактивніше діють на міжнародних ринках компанії США, особливо її великі ТНК. Серед інших країн Америки за вартістю зовнішньоекономічної діяльності вирізняються: Канада, Бразилія, Аргентина, Венесуела. В їхніх господарських зв’язках переважають відносини з компаніями США (мал. 88). Інші країни регіону здебільшого мають міжнародну спеціалізацію на одному-двох видах сировинних товарів. Особливе місце у них займають офшори. (Поясніть чому.)

Мал. 88. Провідні країни і регіони-партнери країн Південної і Центральної Америки

ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ АМЕРИКИ. Україна переважно розвиває зовнішньоекономічні зв’язки зі США. Ця країна лідирує за всіма показниками — обсягом зовнішньої торгівлі товарами і послугами, вартістю залучених інвестицій. Також важливе значення мають економічні та культурні зв’язки з країнами, де наявні великі діаспори українців — Аргентина, Бразилія, Канада. Наша держава закуповує продукцію їхньої між народної спеціалізації, натомість постачає переважно сировинні товари. Лише до країн Південної і Центральної Америки Україна регулярно експортує продукцію вітчизняного машинобудування і хімічної промисловості. Різноманітні культурні, мистецькі, наукові, освітні зв’язки розвиваються з представниками установ і організацій української діаспори. У 2000-і роки активізувався обмін туристами з цими країнами. Особливу роль у зовнішній торгівлі послугами займають країни-офшори. З них формально надходить більшість прямих іноземних інвестицій з Америки до України. Триває розбудова відносин між органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями.

Домашнє завдання.

1.Прочитайте параграфи 32-33. 

2.Дайте письмову відповідь на запитання:

а) Яка продукція харчової промисловості країн Америки є у вас вдома?

б) Обґрунтуйте, чи справді розвиток транспортної мережі регіону впливає на рівень економічного розвитку країн.

06.11.2020

Тема: Польща. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни у міжнародному поділі праці. Система розселення. Прискорений розвиток третинного сектору, сучасна транспортна система країни. Промислові виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни. Спеціалізація аграрного сектору. Характерні риси просторової організації. Господарства. Зовнішні економічні зв’язки.  Міжнародні зв’язки України з Польщею.

Опрацювати параграф 14 сторінка 78-84.

Записати у зошит головне, відповідати на запитання 1-7 усно.

Дати письмову відповідь на запитання «У 2004 році Польща стала членом ЄС. Зберіть дані про те, як це вплинуло на її господарство, рівень життя громадян»

 

 

По́льща (пол. Polska), офіційна назва — Респу́бліка По́льща[4][5] (пол. Rzeczpospolita Polska) — держава, розташована в Центральній Європі.[6] За даними перепису населення, що відбувся у 2015 році проживало понад 38,5 мільйонів осіб, що робить її п'ятою за кількістю населення країною Європейського Союзу, дев'ятою в Європі за площею та восьмою за населенням. Близько 61 % населення проживає в містах. Столиця і найбільше місто — Варшава. Іншими великими містами є Краків, Лодзь, Вроцлав, Познань та Щецин.[7]

Республіка розділяє державний кордон із сімома країнами Європи: на північному сході вона межує з Росією (Калінінградська область) та Литвою, на сході — з Білоруссю та Україною, на півдні — з Чехією та Словаччиною, а на заході — з Німеччиною. На півночі країна омивається водами Балтійського моря.

 

Польська держава виникла наприкінці І тисячоліття н. е. 1569 року в місті Любліні укладали угоду, результатом якої стало об'єднання Польського королівства та Великого Князівства Литовського в єдину федеративну державу — Республіку Двох Націй, більше відому як Річ Посполита. Об'єднана держава проіснувала до кінця XVIII століття, коли землі Речі Посполитої були розділені між Росією, Австрією та Пруссією. До 1918 року польські землі входили до складу Росії, Австро-Угорщини та Німеччини. Після закінчення Першої світової війни Польщу проголошено незалежною державою. Офіційною датою проголошення незалежності вважається 11 листопада 1918 року.

Польща має розвинену ринкову індустріально-аграрну економіку, і є регіональною державою в Центральній Європі, з найбільшою фондовою біржею у Центрально-Східній Європі.[8] Основою польської економіки є промисловість, а саме машинобудівна, металургійна, гірнича та хімічна промисловість. Вагому роль відіграє й сільське господарство: країна є великим виробником картоплі, пшениці, яблук та хмелю, розвинене свинарство, птахівництво та скотарство[7]. Країна має шосту за величиною економіку за номінальним ВВП в Європейському Союзі[9] та десяту за величиною в Європі. Грошовою одиницею — злотий. Польща — одна з найбільш динамічних економік у світі,[10] водночас займаючи дуже високе місце в індексі людського розвитку. Розвинена країна,[11][12] яка має економіку з високим рівнем доходу, дуже високим рівнем життя, якістю життя, рівнем безпекою, якістю освіти та економічними свободами.[13][14] Разом із розвиненою системою освіти, країна також забезпечує безкоштовну університетську освіту, соціальне забезпечення та універсальну систему охорони здоров'я.[15][16] У країні знаходиться 16 об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, 15 з яких культурні.[17

Польща є членом багатьох міжнародних організацій, зокрема Організації об'єднаних націй, МВФ, Європейського союзу, НАТО, ОБСЄ, Ради Європи, Єврозони, Вишеградської групи, Ініціативи трьох морів та інших.

ольща — демократична країна на чолі з президентом, головним законом якої є Конституція 1997 р. Центральна урядова структура — Рада міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Президент призначає кабінет відповідно до пропозицій прем'єр-міністра, який, як правило, представник від коаліції більшості в Сеймі. Президент обирається загальним голосуванням кожні п'ять років. Коморовський замінив президента Леха Качиньського після смерті останнього в авіакатастрофі 10 квітня 2010 р[22]. Прем'єр-міністр Дональд Туск призначений в 2007 р. після того, коли його партія «Громадянська платформа» домоглася значних успіхів на парламентських виборах. У 2011 р. Туск був переобраний[23].

Польські виборці обирають двопалатний парламент, що складається з 460 депутатів нижньої палати (Сейму) і 100 членів Сенату (Сенат). Сейм обирається за пропорційним представництвом відповідно до методу д'Ондта, метод, аналогічний тому, який використовується у багатьох парламентських політичних системах.

Сесійна зала польського сейму у Варшаві.

 

За винятком партій етнічних меншин тільки кандидати політичних партій, що отримали не менше 5 % від загальнонаціонального голосування, можуть увійти до Сейму. У разі потреби члени Сейму та Сенату на спільному засіданні формують Національні Збори (пол. Zgromadzenie Narodowe). Національні Збори формуються в трьох випадках: коли новий президент складає присягу, коли існує обвинувальний висновок щодо Президента республіки, який вноситься до Державного трибуналу (пол. Trybunał Stanu), коли постійна непрацездатність президента заважають йому здійснювати свої обов'язки через стан здоров'я. На сьогодні реальним був тільки перший приклад.

Судова влада відіграє важливу роль у процесі прийняття рішень. До її основних інститутів належать: Верховний суд Польщі, Вищий адміністративний суд Польщі, Конституційний трибунал Польщі та Державний трибунал Польщі. На схвалення Сенату Сейм також призначає омбудсмена або уповноваженого із захисту громадянських прав (пол. Rzecznik Praw Obywatelskich) на п'ятирічний термін. Омбудсмен зобов'язаний захищати дотримання і реалізацію прав і свобод громадян та мешканців Польщі, законів і принципів суспільного життя і соціальної справедливості[24].

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація економічного співробітництва та розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, ЄС, МБРР, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі (CEFTA), ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ, ЦЄІ[25].

Економіка

    Докладніше: Економіка Польщі

Варшава — фінансовий центр Польщі

Польща — індустріально-аграрна країна. За даними Світового Банку, станом на 2018 рік: ВВП — $ 585,7 млрд. Темп зростання ВВП — 5,1%. ВВП на душу населення — $ 15,477.

Прямі іноземні інвестиції — $ 3,9 млрд. Імпортом є нафта і нафтопродукти, прокат чорних металів і сталь, залізняк, металообробні верстати, пшениця, бавовна — $ 34,3 млрд (г. ч. Німеччина — 19,0 %; Італія — 7,9 %; Франція — 6,5 %; Росія — 5,4 %; Велика Британія — 4,7 %).

Експортом є паливо, сировина і напівфабрикати, верстати і машини, промислове і транспортне обладнання, одяг і господарські товари — $ 28,6 млрд (г. ч. Німеччина — 36,0 %; Італія — 5,8 %; Росія — 5,6 %; Нідерланди — 4,7 %; Франція — 4,6 %).

Із 2014 року все більш вагомим фактором росту польської економіки (після значного фінансування з боку ЄС, передовсім Німеччини) є українські заробітчани. Так, за оцінками Нацбанку Польщі, українські кадри забезпечують 0,3-0,9 % зростання ВВП.[34]

Див. також: Корисні копалини Польщі, Історія освоєння мінеральних ресурсів Польщі, Гірнича промисловість Польщі.

Промисловість

Промисловість Польщі є основною галуззю господарства. Основні галузі промисловості — машинобудування, металургійна, гірнича (вугільна, сірчана тощо), хімічна, суднобудування, харчова, текстильна та легка промисловість.

 

Значна частка економічного потенціалу країни базується на переробці мінеральної сировини. Переважають галузі важкої промисловості. Провідну роль відіграють машинобудування, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість. Також добре розвинені текстильна та швейна промисловість. У паливній промисловості головною галуззю є вугільна. В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції. Чорна металургія працює на власному коксівному вугіллі та переважно імпортних рудах. Кольорова металургія з власної сировини виплавляє мідь, свинець і цинк; з імпортованої — алюміній. У Верхній Сілезії переважає металомістке важке та залізничне машинобудування. Хімічна промисловість Польщі спеціалізується на виробництві різноманітних мінеральних добрив, соди, полімерів, парфумів, ліків, фотохімії. Текстильна промисловість країни виробляє переважно бавовняні тканини. Швейна промисловість працює на експорт.

Транспорт

Solaris Bus&Coach — польська автобусобудівна компанія, що знаходиться у Болехово, біля Познані.

Транспорт: залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, повітряний. Лише у трьох містах Польщі їздять тролейбуси: у Любліні, Тихи та Гдині.[41]

Головні морські порти: Щецин, Свіноуйсьце, Гданськ, Гдиня. 1997 року було перевезено 386 млн т вантажів, з них залізницями — 224 млн, автомобільним транспортом — 96 млн, трубопровідним — 34 млн, морським — 24 млн, річковим — 8 млн т.

 04.11.2020

Практична робота №2 

Складання картосхеми просторової організації економіки однієї з європейських країн "Великої сімки" (за вибором).

Зразок 

додатковий матеріал 

Презентація