Дистанційне навчання з географії 9 клас

21.04.2022

Тема: Туризм як складова національної економіки, його види. Туризм в Україні.

Мета: Сформувати в учнів систему знань про туризм в Україні. Формувати вміння аналізувати навчальний матеріал, самостійно знаходити причинно-наслідкові зв’язки (робити висновки); узагальнювати та систематизувати; виховувати уважність, зібраність, організованість.

1.Опрацюйте матеріал.

Туризм — тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових або інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від’їжджає. Саме так трактує цей вид діяльності Закон України «Про туризм».

Туризм у багатьох країнах світу стає однією з найперспективніших складових національної економіки. Розвинена туристична інфраструктура сприяє покращенню привабливості країни та її конкурентоспроможності у світовому господарстві. Туризм є однією з небагатьох сфер діяльності, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу, зменшуючи цим самим соціальну напруженість у суспільстві. Світовий досвід показує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних криз, адже витрати на створення одного робочого місця тут у 20 разів менші, ніж у промисловості.

Однак позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається тільки в тому випадку, якщо він розвивається паралельно й у взаємозв’язку з іншими видами економічної діяльності.

Туризм класифікують за різними ознаками: характером організації подорожі, метою подорожі, засобами пересування, термінами й тривалістю подорожі, засобами розміщення туристів тощо. Основними організаційними формами туризму виступають насамперед міжнародний (в’їзний і виїзний) і внутрішній (національний) туризм. Роль кожного з них важлива в соціально-економічному розвитку держави, однак головним показником рівня розвитку цього виду економічної діяльності є саме міжнародний туризм.

За характером організації подорожі туризм поділяють на плановий (організований) і самодіяльний (неорганізований). Найважливішою вважається класифікація туристичних подорожей за метою здійснення. За цією ознакою туризм поділяють на культурно-пізнавальний (екскурсійний), лікувально-оздоровчий, розважально-відпочинковий, спортивний, релігійний тощо (мал. 1).

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Мандрівки пішки або за допомогою різних засобів пересування суходолом та водними шляхами належать до туризму в широкому значенні цього слова. Із розвитком і масовим поширенням у XX ст. найрізноманітніших транспортних засобів, а також зі зростанням добробуту населення туризм став одним із головних елементів відпочинку й важливим чинником життя сучасної людини.

Мал. 1. Класифікація видів туризму за метою здійснення подорожі.

Мал. 2. Суспільно-географічні чинники розвитку туризму.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

За даними Всесвітньої туристської організації, найбільше число відвідувачів з усього світу (близько 40 млн осіб) щорічно приймає Таймс-сквер — майдан у місті Нью-Йорк. Із 1907 р. Таймс-сквер є традиційним місцем масової зустрічі нового року. Щороку близько півночі 31 грудня понад 750 тис. людей збираються на Таймс-сквер, щоб побачити традиційне спускання кришталевого м'яча, що символізує прихід нового року.

2. Чинники розвитку туризму

Основними причинами бурхливого розвитку туризму є науково-технічний та соціально-економічний прогрес суспільства. Чинники, які цьому сприяють, класифікують передусім щодо масштабу туристської діяльності. Серед них виділяють глобальні, які діють у міжнародному або світовому масштабі; національні, які виявляють свій вплив на рівні держави; регіональні чинники, що впливають на стан та розвиток туризму в межах окремого регіону.

Серед географічних чинників розвитку туризму вирізняють дві групи — суспільно-географічні й фізико-географічні (природні).

До суспільно-географічних чинників відносять (мал. 2):

• соціально-економічні: рівень доходів населення, рівень цін на туристичні послуги, розвиток інфраструктури;

• демографічні: вікова структура населення, форма зайнятості;

• соціально-психологічні: соціальна напруженість у суспільстві, ментальність, традиції та звичаї;

• геополітичні: безпека регіонів туристичної індустрії, відсутність конфліктів, загальний рівень демократизації суспільства, ступінь дотримання міжнародних норм та правил в охороні громадського порядку, дотримання прав і свобод людини;

• історико-культурні чинники створюють передумови для розвитку туризму, передусім міжнародного. У найвигіднішому становищі перебувають країни, де поєднуються фізико-географічні чинники розвитку з наявністю унікальних історико-культурних пам’яток.

Із-поміж фізико-географічних чинників особливе місце посідають кліматичні умови, які можуть бути визначальними під час розміщення відпочинково-оздоровчих об’єктів, формування туристичних центрів (мал. 3).

Кліматичні умови території досить тісно пов’язані з характером рельєфу. Наприклад, у гірських районах контрастна й часто мінлива погода залежить від висоти над рівнем моря, крутизни й місця розташування схилу. Гірський рельєф сприяє розвитку активних видів відпочинку та спорту.

У туристичному використанні територій важливе значення мають лісові угіддя, стан яких створює передумови розвитку масового відпочинку й навіть лікування.

Мал. 3. Фізико-географічні чинники розвитку туризму.

Так само можна проаналізувати вплив й інших компонентів природи. Особливу увагу звертають на групу ресурсно-екологічних чинників, що охоплюють масштаби й рівень забезпеченості території туристичними ресурсами; відсутність конфліктних ситуацій у ресурсокористуванні в регіонах розвитку туризму; стан природного довкілля в регіонах надання рекреаційно-туристичних послуг.

Із-поміж чинників, що визначають потреби в туризмі й істотно впливають на вибір його видів, важко виділити головні та другорядні, оскільки для кожного з видів туризму вони відрізняються. Ті чинники, що є визначальними для пізнавального, можуть сприйматися як другорядні для спортивного туризму.

3. Туристична інфраструктура

Важливою передумовою ефективного використання рекреаційних ресурсів є наявність розвиненої туристичної інфраструктури. Туристична інфраструктура — це сукупність туристичних закладів (санаторії, бази відпочинку, готелі, ресторани тощо) та супутніх об’єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення умов її стабільного функціонування, а також задоволення потреб туристів. Ступінь розвитку інфраструктури відіграє важливу роль у поєднанні різних секторів туризму.

Розвиток туристичної інфраструктури має відповідати високим стандартам обслуговування, адже турист, віддалений від постійного місця проживання та максимально звільнений від повсякденних турбот, вимагає якісного обслуговування. Тут вагоме місце належить закладам розміщення туристів, громадського харчування, побутовому обслуговуванню.

Основним елементом визнано сферу розміщення, що охоплює такі об’єкти: готелі (мал. 4), мотелі, кемпінги, туристичні бази, наметові поля та інші об’єкти розміщення, які використовуються з туристичною метою. Щодо харчування, то їжу туристи розглядають не лише як фізіологічну потребу, а і як задоволення, спосіб пізнання культури, традицій народу в країні перебування. Адже національна кухня — своєрідна «візитна картка» народу. Під час придбання туру необхідно знати, що в багатьох народів існують обмеження або навіть заборона на певні страви.

У виробничій інфраструктурі вагомим сегментом вважають транспортну систему, сформовану з дорожньої мережі й транспортних засобів.

Серед інших інфраструктурних напрямків туризму чільне місце посідає сувенірне виробництво, яке ґрунтується на створенні й популяризації зразків мистецтва та враховує національні особливості території, де прокладено міжнародні туристичні маршрути (мал. 5).

4. Туризм в Україні

У період становлення ринкових відносин в Україні туризм, як одна з найбільш перспективних та динамічних складових світового господарства, отримав усі умови для інтенсивного розвитку.

Мал. 4. Готель поблизу чорноморського узбережжя Болгарії.

Мал. 5. Гуцульські сувеніри в регіоні Українських Карпат.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Україна посідає одне з провідних місць у Європі за кількістю об'єктів історико-культурної спадщини, які викликають значний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів. На території України функціонує 61 історико-культурний заповідник, із яких 13 мають статус національних. Курортні та рекреаційні території в Україні становлять близько 15 % загальної площі країни.

Об’єктивним підґрунтям стало, з одного боку, відкриття закритих державних кордонів, а з іншого — величезний туристичний потенціал країни, що містить у собі неповторний комплекс історико-культурних та архітектурних пам’яток, об’єктів рекреаційного призначення, природно-кліматичних ресурсів.

Загальна площа цінних із туристично-рекреаційної точки зору природних ландшафтів України становить 9,4 млн га, або 15,5 % її території. Їх одночасна місткість з урахуванням необхідності забезпечення вимог охорони довкілля та допустимих навантажень перевищує 48 млн осіб.

В економіці України туризму поки що належить незначне місце, яке не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності як додаткового джерела надходження валюти в державний бюджет. Формування привабливого туристичного іміджу країни ускладнено відсутністю достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів та відповідного рівня послуг.

У кожній області України під час подорожей можна побачити багато цікавих природних і культурно-історичних об’єктів. Зараз внутрішній туризм почав набирати все більшої популярності. Українці віддають перевагу відпочинку на узбережжі Чорного моря в межах Одеської та Херсонської області, у Карпатах.

В останні роки в Україні прийнято низку державних рішень, спрямованих на зміцнення та розширення законодавчої бази у сфері туризму. Туризм визнано одним із пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю узгоджується зі світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера стане важливою індустрією XXI ст.

5. Особливості природних рекреаційних ресурсів

Рекреаційні ресурси — це об’єкти, явища й процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації (відпочинку всіх форм) і туризму. Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати й розвивати духовні та фізичні сили людини.

Для організації рекреації використовуються ті природні умови та ресурси, які не завжди можуть бути використані іншими видами господарської діяльності, а саме: морські пляжі, природні ландшафти, історичні пам’ятки тощо.

До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні комплекси, об’єкти, явища й процеси, що мають властивості, придатні для організації рекреаційної діяльності. У межах природних рекреаційних ресурсів можна виділити кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, грязьові, біотичні, водні та інші ресурси (мал. 6). У свою чергу, кожен із цих видів складається з окремих підвидів. Наприклад, бальнеологічні ресурси поділяються на мінеральні води різного хімічного складу, а отже, і різної лікувальної дії.

Мал. 6. Класифікація природних рекреаційних ресурсів.

6. Об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

У 1988 р. Україна ратифікувала, тобто затвердила Конвенцію ЮНЕСКО про охорону Світової культурної і природної спадщини. Перша українська пам’ятка увійшла до переліку об’єктів Світової спадщини в 1990 р. Станом на 2015 р. до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні віднесено сім важливих культурних і природних об’єктів, а один об’єкт внесено до списку нематеріальної культурної спадщини (це приблизно 0,7 % від загальної кількості об’єктів ЮНЕСКО).

Із семи українських об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО чотири повністю розташовуються в межах України:

• Ансамбль історичного центру Львова — район Львова, де було засновано місто, яким воно тривалий час обмежувалося; політичний, економічний та культурний центр Львова (мал. 7).

• Стародавнє місто Херсонес Таврійський — Херсонеське городище — єдиний у Північному Причорномор’ї цілісно збережений зразок античного міста, що існувало з V ст. до нашої ери до XIV ст. нашої ери. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд (мал. 8).

• Резиденція митрополитів Буковини та Далмації — найвизначніший архітектурний шедевр Західної України, розташований у Чернівцях (мал. 9).

• Собор Святої Софії в Києві та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра (мал. 10).

Інші три пам’ятки частково перебувають на території інших держав:

• Пункти геодезичної Дуги Струве — 34 пункти Дуги Струве, що збереглися, розміщені також у Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литві, Білорусі та Молдові.

• Букові праліси Карпат і давні букові ліси Німеччини — унікальна транснаціональна природоохоронна територія, що охоплює природний ареал поширення лісів із бука лісового від високогір’я Українських Карпат до узбережжя Балтійського моря на німецькому архіпелазі Рюген. Розташовані також у Німеччині та Словаччині.

• Дерев’яні церкви Карпатського регіону — до списку внесено 16 унікальних церков, вісім із яких розташовані в Україні, а вісім — у Польщі. Церкви представляють такі типи архітектури: гуцульський (Україна), галицький (чотири в Україні й дві на території Польщі), бойківський (дві в Україні та одна в Польщі) і лемківський (усі п’ять на території Польщі) (мал. 11).

До списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

у 2013 р. було включено Петриківський розпис — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, що сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII ст.

7. Туристичні райони в Україні

Серед науковців існують різні підходи до виділення туристичних районів, а тому єдиної схеми районування України не розроблено.

Мал. 7. Ансамбль історичного центру Львова.

Мал. 8. Стародавнє місто херсонес Таврійський.

Мал. 9. Резиденція митрополитів Буковини та Далмації.

Мал. 10. Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди.

Мал. 11. Церква Святого Михайла (1745 р.), розташована в селі Ужок Великоберезнянського району Закарпатської області.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Одеса — головні морські ворота України, що зустрічають пасажирів круїзних лайнерів з усього світу. Місто, засноване на стику культур, є найважливішим торговельним портом і сьогодні вважається «південною столицею» України.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Щодня Львів вітає тисячі туристів із різних куточків світу. Вузькі покручені вулички, викладені бруківкою, — одна з «візитних карток» Львова.

Проте кожна із запропонованих схем виділяє Причорноморський та Карпатський туристичні райони, що підтверджує їхню унікальність і важливість у туристичному комплексі України.

Причорноморський рекреаційний район охоплює Одеську, Миколаївську, Херсонську області (без міста Генічеська та Арабатської Стрілки), а також Автономну Республіку Крим (без азовського узбережжя Криму), що становить близько 18 % площі країни. Район займає приморське положення і загалом має зручне розташування щодо великих річок України. Кількість туристів-рекреантів, які щороку відвідують цей район, становить близько 50 % від загального обсягу туристів в Україні.

Кліматичні умови оцінюються як комфортні для туристичної та рекреаційної діяльності. Тут зосереджено найбільші в Україні експлуатаційні запаси мінеральних вод, що використовуються лише на 5 %.

Унікальність Причорноморського рекреаційного району полягає і в наявності карстових форм рельєфу в гірському Криму, де зосереджено 85 % карстових порожнин України. Причорноморський рекреаційний район багатий на суспільно-історичні ресурси всіх видів. Найбільше рекреантів відвідують цей район із лікувальною та оздоровчою метою (майже 60 % від загальної кількості туристів). Із-поміж перспективних видів туризму виділяють діловий, релігійний, спортивний (спелео-, вело-, гірський туризм), дегустаційний тощо.

Карпатський рекреаційний район охоплює Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області (9,4 % території України). Прикордонне положення та специфічні природні умови вплинули на формування його рекреаційно-туристичного потенціалу. Щорічна кількість рекреантів становить декілька мільйонів осіб, однак, за підрахунками, район може прийняти значно більше туристів. У цьому районі зосереджено 55,9 % ресурсів мінеральних вод країни. За розвіданими запасами виділяється Закарпатська область. Як бальнеологічний ресурс використовується озокерит — гірський віск (Бориславське і Трускавецьке родовища). У районі також розташовані унікальні гіпсові печери Буковини. Важливе рекреаційне значення мають гірські річки та озера Карпат.

Найбільш цінною є історико-культурна спадщина історичного центру Львова, музеї-замки: Олеський (найстаріший в Україні), Золочівський, Поморянський замок тощо, а також велика кількість культових споруд — соборів, церков, костьолів, монастирів із найкращими зразками як дерев’яного, так і кам’яного зодчества.

Основний туристичний центр Карпатського району — Львів, значні туристичні центри — обласні центри Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці. Рекреаційними центрами є також Трускавець, що формується як потужний курортополіс, Мукачеве, Галич, Коломия, Яремче, Косів, Хуст тощо. Окреме місце посідає туристичний комплекс «Буковель».

Карпатський рекреаційний район поки що належним чином не використовує багаті рекреаційні ресурси. Одним із чинників залучення туристів до району є розвиток традиційних народних промислів, збереження давніх звичаїв, національної культури.

Полісько-Подільський рекреаційний район охоплює Рівненську, Житомирську, Вінницьку, Тернопільську, Хмельницьку й Волинську області та займає площу 131,1 тис. км². Розвитку рекреації сприяють унікальні мальовничі ландшафти та місцевості курортно-оздоровчого типу, значний лісовий фонд, численні озера, річки та водоспади. Серед геологічних ресурсів унікальними за своєю природою є спелеологічні ресурси, насамперед карстові печери.

У районі зосереджено значні запаси мінеральних вод, видатні пам’ятки архітектури — Почаївська лавра, Кам’янець-Подільська фортеця тощо.

Київсько-Дніпровський рекреаційний район охоплює Київську, Чернігівську, Черкаську, Полтавську області та місто Київ. Серед природних рекреаційно-туристичних ресурсів виділяються мінеральні води, торфові лікувальні грязі, річка Дніпро та її притоки, на яких розміщено значну кількість санаторіїв-профілакторіїв, баз відпочинку, центрів дитячого відпочинку.

У районі зосереджена велика кількість національних і державних історико-культурних заповідників. Із-поміж них виділяються національний заповідник «Софія Київська», Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник тощо.

У Київсько-Дніпровському районі, як і в решті, розвивається багатопрофільна рекреація: пізнавально-лікувальна, культурно-розважальна, ділова, релігійна, навчально-освітня, спортивна (зокрема повітроплавальний, лижний, пішохідний, водний, зелений туризм).

Придніпровський рекреаційний район охоплює Дніпропетровську й Кіровоградську області (площа району 56,5 тис. км²) і належить до густонаселених і урбанізованих районів, тому за рекреаційними ресурсами оцінюється як дефіцитний.

Рельєф району, зокрема чергування низовин і височин, загалом сприятливий для рекреаційно-туристичної діяльності. Клімат характеризується від помірно комфортного до комфортного для рекреації й туризму. Переважають степові ландшафти з низьким коефіцієнтом привабливості для туристів. Сприяють розвитку рекреації значні запаси мінеральних вод, зокрема бромних, йодо-бромних, радонових, залізистих і лікувальних грязей.

Харківський рекреаційний район охоплює Луганську, Харківську та Сумську області (площа району 81,9 тис. км²). За рекреаційними ресурсами район оцінюється як дефіцитний. Рельєф і клімат району помірно комфортні для рекреаційно-туристичної діяльності. У Харківському районі виявлено багато джерел мінеральної води.

Основними туристичними об’єктами в Сумській області є державні історико-культурні заповідники в Глухові та Путивлі, у Харківській області — історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» та Чугуївський історико-культурний заповідник імені І. Рєпіна, у Луганській області — Деркульський кінний завод (найстаріший в Україні).

У Харківському районі переважають пізнавальний і діловий туризм.

Приазовський рекреаційний район охоплює південну частину Херсонської області (місто Генічеськ з Арабатською Стрілкою), азовське узбережжя Криму (східне, північно-східне й північне узбережжя Керченського півострова Автономної Республіки Крим), Запорізьку й Донецьку області (близько 4 % площі України).

Територія району має неоднакові умови й чинники для розвитку рекреації. Незважаючи на низький рівень привабливості та слаборозвинену інфраструктуру в районі, розвитку рекреації сприяють унікальні піщані, піщано-черепашкові пляжі, що добре прогріваються, тепле й мілке Азовське море, спекотна погода влітку, наявність мінеральних вод, лікувальних грязей і ропи.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

У Тернопільській області налічується близько 70 печер, із-поміж яких виділяються одна з найдовших у світі печер — Оптимістична, а також Кришталева, Вертеба, Озерна, Млинки, Угринь, Тимкова Скеля.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України в Києві за різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території, рівнем наукових досліджень посідає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Більшість гостей Харкова, особливо з-за кордону, дивуються не так промисловим гігантам, як кількості зелених насаджень у місті. Через Лісопарк, який є найбільшим в Україні, прокладено маршрут дитячої залізниці, де всю роботу — від машиніста до провідника вагону — виконують підлітки.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Особливу рекреаційну цінність у Приазовському районі мають піщані коси з чудовими пляжами: Арабатська Стрілка, Федотова коса з Бирючим Островом, Обитічна, Бердянська, Білосарайська, Крива коси. Дно моря тут переважно рівне, із повільним зростанням глибини, у прибережній частині вкрите піском та черепашками. Ці чинники перетворюють наймілководніший морський басейн світу на надзвичайно придатний для розвитку дитячої рекреації та оздоровлення людей похилого віку і з ослабленим здоров'ям (за рекомендаціями лікаря).

Серед культурно-історичних ресурсів привертають увагу такі об’єкти: національний заповідник «Хортиця», державний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила».

Приазовський рекреаційний район має багатопрофільну спеціалізацію: розвивається курортно-лікувальна, культурно-розважальна рекреація, діловий, пізнавальний, пішохідний, водний, повітроплавальний туризм.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ

1. За якими основними ознаками класифікують види туризму? 2. Назвіть чинники розвитку туризму. 3. Назвіть складові туристичної інфраструктури. 4. Проаналізуйте розвиток туризму в Україні. 5. У чому ви вбачаєте особливості природних рекреаційних ресурсів? 6. Назвіть об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.

Домашнє завдання

Виконайте тест https://naurok.com.ua/test/turizm-yak-skladova-nacionalno-ekonomiki-yogo-vidi-233893.html

18.04.2022

Тема: Світовий ринок товарів і послуг.

1.Перегляньте презентацію

https://vseosvita.ua/library/prezentacia-do-uroku-geografii-u-9-klasi-z-temi-svitovij-rinok-tovariv-i-poslug-torgivla-v-ukraini-180111.html

2.Опрацюйте матеріал

ТОРГІВЛЯ ЯК ВИД ДІЯЛЬНОСТІ. 

Торгівля — вид економічної діяльності, що забезпечує обіг товарів, тобто їхнє переміщення із сфери виробництва у сферу споживання. Тут відбувається купівля і продаж товарів.

Торгівля виникла в сиву давнину, коли в окремих виробників з’явилося більше продукції, ніж необхідно для власних потреб. Надлишки продукції ставали товаром, тобто річчю, яка отримала вартість: споживчу (завдяки своїм властивостям задовольняла певні потреби споживачів) і мінову (здатність обміну на інші речі-товари). Спочатку це був натуральний обмін — один вид продукції обмінювали на інший: товар — товар. Згодом обмін набув товарно-грошової форми: виник процес купівлі-продажу товару, виражений у грошовому еквіваленті: товар — гроші — товар. Власне, з цього моменту започатковується торгівля і формується ринок, де внаслідок взаємодії продавців та покупців встановлюється ціна на товар і відбувається купівля-продаж товарів у грошовій формі. Продавцем продукції міг бути як її виробник, так і посередник між виробником і споживачем — купець, що займався торговельною діяльністю.

У ринковій економіці торгівля є однією з найбільш розповсюджених сфер підприємницької діяльності і застосування праці. Вона виконує низку важливих функцій: 1) доставляє товари до споживачів; 2) продовжує процес виробництва у сфері товарного обігу (сортування, комплектування, пакування товарів); 3) змінює форму вартості з товарної на грошову і навпаки; 4) надає торгові послуги населенню в процесі реалізації товарів.

Сучасна торгівля має розгорнуту мережу підприємств із зберігання, транспортування і реалізації товарної продукції. Рівень розвитку торгівлі характеризує обсяг і структуру споживання в країні.

ФОРМИ ТОРГІВЛІ. Залежно від того, що реалізовує торговельна діяльність — матеріальні речі чи послуги, її поділяють на торгівлю товарами і послугами. Для конкретної країни торгівля може бути внутрішньою (усередині національної території) і зовнішньою (з іншими країнами).

За стадіями товарообігу внутрішню торгівлю поділяють на гуртову і роздрібну. Гуртова торгівля охоплює продаж товарів партіями для виробничого споживання (підприємствам) або для їхнього перепродажу (торговим закладам). Її здійснюють великі торговельні компанії, торгові доми, дистриб’юторські фірми тощо. Роздрібна торгівля займається продажем товарів безпосередньо громадянам — кінцевим споживачам для особистого некомерційного використання. Основну частину роздрібної торгівлі здійснюють умагазинах. Водночас поширені інші її форми: на ярмарках і базарах, у дрібних стаціонарних та пересувних торгових точках, через торгові автомати, посилкова (поштова) й електронна торгівля (через інтернет-магазини), мережевий маркетинг (просування товарів і послуг від виробника до споживача шляхом прямого контакту людей).

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ І СВІТОВИЙ РИНОК. Зовнішня торгівля є формою міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля — це обмін товарами і послугами між продавцями та покупцями різних країн. Як результат, відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав, де на товари, які ввозять у країну чи вивозять з неї накладають певні державні податки — мита. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку товарів і послуг. Організаційно світовий ринок є сукупністю прямих договорів (між партнерами з різних країн), спрямованих на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхідними ресурсами та отримання доходу.

Учасниками світового ринку є державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також підприємства й організації та окремі особи, які мають право на зовнішньоекономічну діяльність. Впливовими гравцями на світовому ринку є ТНК, міжнародні організації та регіональні міждержавні об’єднання. Міжнародні торгово-економічні установи й організації відіграють важливу роль у регулюванні світових ринків товарів і послуг, встановленні певних «правил гри» на них.

До них належать Світова організація торгівлі, Міжнародна торгова палата, спеціалізовані організації країн — експортерів та імпортерів мінеральної сировини (нафти, кольорових металів), продовольства (кави, какао, цукру з цукрової тростини) тощо.

Основними центрами формування торгових зв’язків на світовому ринку є міжнародні товарні біржі, міжнародні ярмарки, товарні аукціони, торгові доми, торгові виставки. Міжнародна біржа — це торгове місце без наявності самих товарів, де їх купівля-продаж здійснюється за зразками або стандартами. На біржах продавці й покупці укладають угоди, згідно з якими товари постачають до місця призначення. Товарні біржі перебувають під впливом великих ТНК.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків: експорту — продажу та вивезення товарів за кордон (чи надання послуг закордонному споживачу) та імпорту — купівлі та ввезення товарів із-за кордону (чи отримання послуг від закордонного продавця). Особливими їх різновидами є реекспорт та реімпорт товарів. Реекспорт — це вивезення товарів, раніше ввезених із-за кордону, які не піддавалися переробці у даній країні (наприклад товарів, проданих на міжнародних ярмарках, товарних біржах, аукціонах тощо). Реімпорт — ввезення з-за кордону раніше вивезених з даної країни товарів без будь-якої їх переробки в закордонній країні. Такими можуть бути, наприклад, нереалізовані на міжнародних ярмарках і аукціонах товари або товари, забраковані закордонним покупцем.

Світ у просторі й часі

Світова організація торгівлі (СОТ) — це провідна міжнародна економічна організація, членами якої є 164 країни; на них припадає понад 96 % обсягів світової торгівлі. Основними функціями СОТ є встановлення правил міжнародної системи торгівлі й розв'язання спірних питань між країнами-підписантами угод організації.

ПОКАЗНИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ. Зовнішню торгівлю країни характеризують: 1) обсяг експорту й 2) обсяг імпорту. Ці показники виражають або в натуральному вигляді (кілограмах, тоннах, м3, штуках, барелях (для нафти), мішках (для кави), або у вартісному вигляді (зазвичай розраховують у доларах США); 3) зовнішньоторговельний обіг — сума вартісних обсягів експорту та імпорту; 4) сальдо зовнішньої торгівлі — різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту; 5) товарна структура експорту, імпорту — співвідношення у них різних товарних груп: сільськогосподарських і продовольчих продуктів, товарів видобувної та переробної промисловості тощо; 6) географічна структура експорту, імпорту — розподіл торговельних потоків за окремими країнами та їх групами (наприклад, частка експорту країни в Китай, Німеччину, США; частка в імпорті держави країн Європи, Азії, Африки).

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. Обсяги світової торгівлі вражаючі: у 2016 р. експорт товарів становив 15,5 трлн дол. США, а комерційних послуг — 4,8 трлн дол. Це більш як четвертина світового ВВП. У другій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст. темпи приросту світової торгівлі у 1,5-2 рази перевищували темпи зростання ВВП, що було викликано розвитком міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією виробництва, активною діяльністю ТНК, лібералізацією міжнародної торгівлі, розвитком торговельно-економічної інтеграції. Лише в окремі кризові роки темпи приросту світової торгівлі різко знижувалися, але згодом відновлювали свої високі показники.

Однак, починаючи з 2012 року, у розвитку світової економіки проявилися нові тенденції: зниження темпів росту ВВП і світової торгівлі. Кілька років поспіль ці показники були майже однакові або ж приріст торгівлі ненабагато випереджав приріст економіки загалом. Експерти міжнародних організацій пояснюють це відносно низьким зростанням ВВП у країнах, що розвиваються, нестійким відновленням економіки в розвинених країнах після світової кризи 2009 р., а також щораз більшими геополітичними ризиками і загрозами (агресія Росії в Україні, військові конфлікти на Близькому Сході, боротьба з лихоманкою Ебола в Західній Африці тощо). Ще більше ускладнило ситуацію коливання валютних курсів, світових цін на нафту та інші ключові сировинні товари.

Результатом науково-технічного розвитку є значні зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі. Спостерігаються такі тенденції: 1) збільшення питомої ваги готових виробів і відповідно зниження частки сировинних товарів (табл. 11); 2) зростання частки машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообігу; 3) інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці; 4) стрімке зростання експорту/імпорту послуг.

Міжнародна торгівля послугами зростає випереджувальними темпами: у різні роки на неї припадає від четвертини до третини обсягів всієї світової торгівлі. Якщо донедавна основними видами послуг у світовій торгівлі були транспортні та банківські, то тепер поширюються інформаційні, телекомунікаційні, консультаційні, управлінські, ділові послуги, оренда машин і устаткування тощо. Зростання витрат на науково-дослідні й дослідницько-конструкторські роботи зумовило виникнення інжинірингових послуг (для забезпечення зв’язку науки і виробництва).

Суттєві зміни відбулися також і в географічній структурі міжнародної торгівлі. У 50-60-х роках ХХ ст. світовими лідерами у зовнішній торгівлі була група економічно розвинених країн, насамперед країни «Великої сімки», Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія.

У 70-80-х роках до них додалися нові індустріальні країни Східної Азії (Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань) та Латинської Америки (Мексика), а на початку ХХІ ст. — Китай, який із 2010 р. впевнено очолює рейтинг найбільших експортерів світу (мал. 168). Найбільшим споживачем імпортної продукції залишаються США (мал. 169).

Основні позиції в експорті послуг займають США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Китай, Нідерланди, Японія, Індія. Ці вісім країн експортують на світовий ринок майже половину послуг (за вартістю).

ГОЛОВНІ РЕГІОНИ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ. Два регіони світу — Європа та Азія — зосереджують найбільші обсяги міжнародної торгівлі. У світовому товарообігу на них припадає приблизно однакова частка (мал. 170), а в торгівлі послугами поза конкуренцією Європейський регіон — близько 45 % обсягу. Третім потужним торговим регіоном є Північноамериканський, що об’єднує США, Канаду і Мексику.

Складниками світового ринку товарів і послуг є великі регіональні ринки, які сформувалися в рамках міждержавних об’єднань у різних частинах світу, — Європейського союзу, Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР) та інших. Запровадивши на своїй території зони вільної торгівлі, країни цих регіональних об’єднань наростили обмін товарами та послугами. Міждержавні торгові потоки, що сформувалися в цих організаціях, належать до найбільших у світі за обсягами. Це товаропотоки США — Канада, США — Мексика, Німеччина — Франція, Німеччина — Італія, Німеччина — Нідерланди, Франція — Нідерланди, Франція — Бельгія тощо. Найбільш успішно взаємна торгівля товарами й послугами відбувається в ЄС, який концентрує понад 25 % світової торгівлі товарами і майже стільки ж — послугами.

Домашня робота 

1.Опрацювати параграф 37

2.Виконати тести https://naurok.com.ua/test/torgivlya-yak-vid-poslug-1434964.html

11.04.2022

Тема: Торгівля як вид послуг. Торгівля в Україні.

1. Прочитай та запиши головне.

 Торгівля, її форми та показники.

Торгівля — це складова сфери послуг, яка забезпечує реалізацію товарів шляхом купівлі-продажу та виконує роль посередника між виробниками та споживачами.

За формами територіальної організації розрізняють внутрішню та зовнішню торгівлю.

Внутрішня торгівля забезпечує доставку товарів від виробника до споживача всередині однієї країни. Внутрішня торгівля, у свою чергу, поділяється на оптову та роздрібну. Особливістю оптової торгівлі є те, що вона пов’язана зі значними обсягами торгових угод, товари продаються великими партіями. Із роздрібною торгівлею ми стикаємося кожного разу, коли робимо покупки. Підприємства роздрібної торгівлі — різноманітні магазини, торговельні комплекси, продовольчі та речові ринки — забезпечують продаж товарів безпосередньо споживачам, тобто нам із вами.

Зовнішня торгівля є найдавнішою формою економічних відносин між країнами. Основна мета зовнішньої торгівлі полягає у вивезенні одних товарів і послуг за межі держави (експорт) та ввезенні інших із-за кордону (імпорт).

Зовнішня торгівля дає змогу країнам спеціалізуватися на тих видах діяльності, які для них є найбільш вигідними.

Зовнішньоторговельну діяльність країни характеризує торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту країни. Якщо держава продає товарів більше, ніж купує, то вона має додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу; якщо імпорт перевищує експорт — сальдо від’ємне. Обсяг зовнішньої торгівлі держави визначається її зовнішньоторговельним обігом, тобто сумою вартості експорту та імпорту.

 Зовнішня торгівля в Україні.

Основними товарами, що становлять український експорт, є продукція сільського господарства та харчової промисловості, чорні метали й вироби з них, машини та обладнання, транспортні засоби, мінеральні добрива, хімікати.

Тривалий час безперечним лідером із вивезення продукції за кордон була металургійна промисловість. Зокрема, вивезення чорних металів та виробів із них становило майже 40% вартості всього експорту. Зараз найбільшу частку експорту складає продукція агропромислового комплексу.

Україна займає провідні позиції у світі з експорту пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшникової олії, меду тощо.

Мал. 1. Товарна структура експорту та імпорту України (2015 р.).

Політичні та економічні події 2014 р. призвели до загострення зовнішньоекономічних відносин України та Росії. Через втрату російського ринку українські виробники, орієнтовані на експорт, були змушені шукати нові ринки збуту. У найбільш вигідному становищі опинилися аграрії. їхня продукція виявилася конкурентоспроможною на світових ринках, на відміну від таких традиційних експортних напрямків, як металургія або машинобудування. Із 2014 р. вперше в історії України сільське господарство стало основним джерелом надходження іноземної валюти до країни.

Частка високотехнологічної продукції (зокрема аерокосмічна, електричні машини та обладнання, наукові інструменти) серед експортних товарів України складає 6,5%. На жаль, ця цифра ще далека від показників розвинених країн і відстає навіть від рівня сусідньої Польщі.

Серед товарів, що завозяться в Україну, переважає мінеральна сировина, зокрема паливні ресурси — природний газ, нафта, нафтопродукти. Порівняно з минулими роками частка імпорту енергоносіїв знизилася. Це зумовлено стратегічною метою держави, що полягає в розвитку власного видобутку енергетичних ресурсів та їх енергозбереженні. Крім паливної сировини, Україна імпортує машини і транспортні засоби, товари хімічної та легкої промисловості, бавовну, папір, цитрусові, чай, каву тощо (мал. 1).

У 2016 р. до інших країн було вивезено українських товарів на суму 36,4 млрд дол., а імпорт склав 39,2 млрд дол. Таким чином, торговельне сальдо було від’ємним і становило 2,8 млрд дол.

Торговельні партнери України.

Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з понад 200 країнами світу, але головними торговельними партнерами на сьогодні є держави Європейського Союзу. Зовнішньоторговельний обіг України з країнами ЄС перевищує 28 млрд дол. До країн ЄС експортується понад 30% українських товарів, що надходять на зовнішній ринок, а імпорт перевищує 40% (мал. 2). Найбільше з Європи привозять обладнання, машин та транспортних засобів, зростають закупки полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції та паперу.

Мал. 2. Структура експорту та імпорту України з країнами ЄС (2015 р.).

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС створює сприятливі перспективи для подальшого розвитку економічних зв’язків та поглиблення економічної інтеграції.

Найбільші експортні поставки серед країн ЄС здійснюються до Італії, Польщі, Німеччини, Іспанії. З інших країн — до США, Росії, Туреччини, Китаю, Єгипту, Індії.

Ще декілька років тому найбільшим торговельним партнером України була Росія. Зараз Україна експортує до ЄС у 2 рази більше продукції, ніж до Росії. Ця тенденція свідчить про певні позитивні зрушення в зовнішньоекономічній діяльності України. Однак тепер для того, щоб повною мірою реалізувати експортний потенціал, нашій країні необхідно перейти від сировинної структури експорту до виробництва високоприбуткової продукції та послуг.

Найбільші надходження товарів в Україну серед країн ЄС здійснюються з Німеччини, Польщі, Угорщини та Італії, серед інших країн — із Росії, Китаю, Білорусі, США.

 Зовнішня торгівля послугами.

Обсяги торгівлі послугами в Україні значно менші, ніж товарами, але на відміну від останніх, зовнішньоторговельне сальдо у сфері послуг є додатним. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту становлять транспортні, комп’ютерні та інформаційні послуги; імпорту — транспортні, фінансові та туристичні. Головними партнерами України з експорту та імпорту послуг є країни ЄС, зокрема Німеччина, Польща, Велика Британія, Кіпр, а також США, Туреччина, Швейцарія.

Мал. 3. Роздрібна торгівля товарами та послугами в Україні.

 Роздрібна торгівля товарами та послугами в Україні.

Серед товарів, що реалізуються через підприємства роздрібної торгівлі в Україні, найбільшу частку складають продукти харчування, вироби легкої промисловості, побутова техніка тощо. Провідні позиції за обсягами продажу посідають великі торговельні мережі: «АТБ-Маркет», «Фоззі груп», «Фуршет», «Караван», «Ашан», «Таврія-В» тощо.

Найбільш популярними послугами для жителів України є фінансові, фармацевтичні, туристичні, забезпечення доступу до мережі Інтернет, поштовий сервіс, послуги прокату, страхування.

У межах України обсяги роздрібної торгівлі за регіонами різняться (мал. 3). Найвищий розвиток роздрібної торгівлі спостерігається в економічно потужних регіонах та місцях найбільшої концентрації населення: Київській (разом із Києвом), Одеській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Львівській областях.

Також існує безпосередня залежність між розміром населеного пункту та рівнем розвитку торговельних мереж: чим більшим є населений пункт, тим більше в ньому підприємств торгівлі, різноманітніший асортимент товарів і послуг. За кількістю підприємств роздрібної торгівлі товарами та послугами лідерами є найбільші міста та міста-мільйонери.

Вивчи головне!

• Торгівля — одна з важливих складових сфери послуг. Внутрішня торгівля є з’єднуючою ланкою між виробниками та споживачами продукції в межах національного господарства. Зовнішня торгівля забезпечує товарообмін між країнами світу в умовах міжнародного поділу праці.

• Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг та структура експорту й імпорту, зовнішньоторговельний баланс, зовнішньоторговельний обіг.

• Зовнішня та внутрішня торгівля посідають важливе місце в розвитку економіки України.

• Характерною рисою українського експорту є його сировинна спрямованість. Основну частку імпорту в Україну складають енергоносії.

• На нерівномірність концентрації підприємств роздрібної торгівлі в Україні насамперед впливають людність поселень та доходи населення, загальний рівень економічного розвитку регіону, розвиток транспорту.

Чи можеш дати відповідь усно на запитання?

1. Що таке торгівля? Назвіть основні форми торгівлі. 

2. Укажіть головні ознаки та показники зовнішньої торгівлі. 

3. Які товари пропонує Україна для експорту і що вона імпортує? 

4. Які зміни відбулися в структурі експорту та імпорту України в останні роки?

 5. Назвіть країни, що є найбільшими торговельними партнерами України. 6. Поясніть чинники концентрації підприємств роздрібної торгівлі в населених пунктах та регіонах України.

Домашнє завдання

1.Прочитай параграф 37 сторінка 206-210

2.Дай відповідь письмово на запитання

1). Відомо, що у 2014—2016 рр. зовнішньоторговельний обіг України знизився. Чим це було зумовлено?

2). Продаж яких товарів та послуг на світових ринках може забезпечити Україні економічне зростання?

07.04.2022

Тема: Транспорт світу. Найбільші судноплавні річки світу, аеропорти та міжнародні транспортні коридори.

1.   Опрацюйте матеріал та запишіть головне.

Загальна характеристика світової транспортної системи

Усі шляхи сполучення, транспортні підприємства і транспортні засоби в сукупності утворюють світову транспортну систему. У світовому транспорті зайнято понад 100 млн. людей. Загальна протяжність транспортної мережі світу (без морських та авіатрас) складає близько 40 млн. км. Щорічно всіма видами транспорту перевозиться понад 100 млрд. т вантажів і понад 1 трлн. пасажирів.

Основними техніко-економічними показниками роботи транспорту є обсяг перевезень, вантажообіг, пасажирообіг, густота транспортної інфраструктури, собівартість перевезень, швидкість, залежність від погодних та сезонних змін, маневреність. Різні види транспорту мають свої переваги та недоліки, тому їх використовують залежно від конкретних умов

     Типи транспортних систем світу (таблиця). Розрізняють транспортні системи економічно розвинених країн та країн, що розвиваються.

Транспортні системи
Економічно розвинені країни (розвинені всі види транспорту)	Країни, що розвиваються (переважання розвитку певного виду транспорту)
- Північноамериканський тип (США, Канада, Австралія) - Західноєвропейський тип (країни Західної і Центральної Європи, Японія)	- 3 переважанням залізничного транспорту (Індія, Пакистан, Бразилія, Алжир, Туніс, Марокко та ін.) - 3 переважанням автомобільного (Саудівська Аравія, Ефіопія та ін.) або річкового (Судан, Конґо, Парагвай та ін.)

Найбільш розвинена транспортна система країн Європи та Північної Америки, де зосереджено більш ніж половину залізничних ліній, рухомого складу, шосейних доріг, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту тощо. Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту: застарілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послугами таких архаїчних видів транспорту, як в’ючний та гужовий, працюють носильники та рикші.

Поряд з розподілом світової транспортної системи на два типи за рівнем розвитку, існують підрозділи регіональних транспортних систем:

•             європейського типу (Західна і Центральна Європа, Японія);

•             північноамериканського типу (США, Канада, Австралія);

•             латиноамериканського типу;

•             азіатського типу;

•             система країн СНД;

•             африканського типу.  Характеристика основних видів транспорту

Завдання 2. Складіть у зошиті опорний конспект (додається). Опрацюйте додатковий матеріал

Транспорт
Наземний			Водний			ІНШІ
Залізничний		Морський			Трубопровідний
• Є у 140 країнах світу • Загальна протяжність залізниць світу зменшується • Найвища густота залізниць у Європі (понад 100 км/тис. км2) і Японії (64 км/тис. км2)		• 80 % міжнародних вантажоперевезень і 70 % товарообігу • Близько 2 тис. морських портів • Найбільші порти — Роттердам, Сінґапур, Новий Орлеан			• 99 % переміщення газу, 95 % нафти • Протяжність перевищує 1,7 млн. км • Основна частина світової мережі трубопроводів розташована в Північній Америці, Західній Європі, Південно-Західній Азії, Росії
Автомобільний		Річковий, озерний			Повітряний
• Світовий автомобільний парк нараховує понад 600 млн. машин, більшість зосереджена в США, Західній Європі, Японії. • У розвинених країнах автомобілі мають 30-50% залучення населення, у слаборозвинених - лише 1%.		• Загальна протяжність світової мережі річкового транспорту -понад 550 тис. км • Лідери за вантажо-обігом річкового транспорту - США, Китай, Росія, ФРН, Канада, Нідерланди, Франція, Бельґія.			• Світова мережа авіаліній складає понад 8 млн км • Близько 1 тис. аеропортів, найбільші у Чикаґо, Далласі, Лос-Анджелесі, Лондоні, Токіо, Нью-Йорку та ін.
					Електронний
					• Лінії електромереж • Інтернет

     Проблеми та перспективи розвитку світової транспортної системи

Ідеї про створення нових видів транспорту з’явилися вже давно, проте на сучасній технічній основі реалізуються вони лише зараз. До таких видів транспорту належать системи, які відрізняються від традиційних принципом дії, конструкцією двигуна: пневмоконтейнерний транспорт, трубопровідний гідротранспорт, монорельсові шляхи, судна на повітряній подушці, поїзди на магнітному підвісі та інші.

В епоху НТР світова транспортна система постійно удосконалюється не тільки технічно, але й організаційно. У країнах з розвиненою транспортною системою окремі види тісно взаємопов’язані між собою. Завдяки цьому успіхом користуються нові форми співпраці та кооперації різних видів транспорту, у деяких країнах створено об’єднані міністерства транспорту.

Однією з найважливіших тенденцій у розвитку світового вантажного транспорту є формування контейнерної системи. У контейнерах перевозиться близько 40% генеральних вантажів. Складаються трансконтинентальні контейнерні «мости» — комбінація морського транспорту, маршрутних залізничних складів і авто- поїздів-контейнеровозів. Найбільшими контейнерними портами світу є Сінгапур і Сянган (Китай).

У Європі ведеться робота зі створення транс’європейської транспортно-енергетичної мережі. Діє концепція у відпрацюванні чіткого механізму координації роботи різних видів транспорту, зокрема в організації комбінованих (змішаних) перевезень. Розроблено 10 схем доставки вантажів комбінованими перевезеннями.

Домашнє завдання

Перегляньте презентацію https://vseosvita.ua/library/prezentacia-do-uroku-geografii-u-9-klasi-z-temi-geografia-svitovogo-transportu-180091.html

Прочитати параграф 35 сторінка 194-198.

04.04.2022

Тема: Транспорт України.

Перегляньте презентацію та на основі неї зробіть конспект

https://naurok.com.ua/prezentaciya-transport-ukra-ni-171401.html

Домашня робота

1.Прочитай параграф 36 сторінка 199-205

2. Усно відповідай на запитання на сторінці 205

3.Напиши повідомлення на тему "Міські види транспорту нашого обласного центру"

28.03.2022

Тема: Значення транспорту. Види транспорту, їхні переваги й недоліки.

1.Прочитайте матеріал та зробіть конспект

І. Транспорт та його роль

Транспорт — це складова третинного сектора, що займається

перевезенням вантажів і пасажирів. Його специфіка полягає в тому,

що, на відміну від промисловості й сільського господарства, галузь

не створює матеріальних цінностей. Здійснюючи перевезення всередині підприємств, між підприємствами, районами і країнами, транспорт впливає на масштаби суспільного виробництва і темпи його зростання.

       Вплив транспорту на життя окремої держави різноманітний

і багатоплановий. Він сприяє прогресивним географічним і структурним

зрушенням у розміщенні виробництва і населення, зростанню

продуктивності праці, підвищенню рівня життя населення.

Забезпечуючи міжнародний поділ праці, масовий туризм і культурний

обмін, транспорт спричиняє великі зміни в світовій економіці,

культурі та міжнародних відносинах. За допомогою транспорту

поглиблюється спеціалізація і розширюється кооперування промислового і сільськогосподарського виробництва в національному та міжнародному масштабах, зміцнюється економічне становище держави в цілому.

У транспортному комплексі світу нині зайнято понад 100 млн осіб. Частка транспорту в світовому ВВП становить 8—9%. Щороку в світі всіма видами транспорту перевозять понад 100 млрд т вантажів і більш ніж 1 трлн пасажирів. Тому важливо розуміти, що чекає на транспортну систему світу в найближчій перспективі.

Значення для національної економіки: забезпечує безперервну роботу під­приємств шляхом поставки різноманітних видів сировини, палива, продукції; реалізує зв’язок між спеціалізованими підприємствами; сприяє обміну матері­альними й духовними цінностями між регіонами, населеними пунктами, райо­нами країни; виконує вантажні, побутові та туристичні перевезення.

       Значення для світового господарства: об’єднання національних транспорт­них систем у світову транспортну систему стало однією з головних умов оста­точного формування світового господарства.

Транспорт образно називають «кровоносною системою» економіки країни.

Завдання  транспортної системи -  забезпечення стійких зв’язків між окремими галузями й районами країни, своєчасне й повне задоволення потреб господарства й населення в перевезеннях.

Транспортна система – це сукупність усіх видів транспорту, пов’язаних між собою з метою задоволеня потреб населення і держави в перевезеннях пасажирів і вантажів. Вона містить у собі транспортні пункти, транспортні вузли і транспортні магістралі.

Транспортний вузол – це населений пункт, у якому сходяться кілька видів транспорту і здійснюється обмін вантажами між ними.

 Робота різних видів транспорту характеризується певними показниками:

Вантажообіг – показник обсягу роботи транспорту з перевезення вантажів, що обчислюється як добуток кількості перевезених вантажів на відстань певного перевезення (т*км)

Пасажирооборот – показник обсягу пасажирських перевезень транспорту (добуток кількості пасажирів на відстань)

Вантажонапруженість – показник інтенсивності використання шляхів сполучення (вантажообіг на 1км)

Густота транспортної мережі — довжина шляхів сполучення певного ви­ду транспорту на одиницю площі.

Транспортні магістралі — найважливіші транспортні шляхи з високою пропускною здатністю. Розрізняють спеціальні (залізничні, автомобільні) транспортні магістралі та полімагістралі, що містять шляхи сполучення двох або навіть трьох видів транспорту.

Транспортні коридори — це полімагістралі, які забезпечують масове пере­везення вантажів і пасажирів у напрямку їх найбільшої концентрації та ма­ють розвинену інфраструктуру. Розрізняють національні та міжнародні тран­спортні коридори (МТК).

Переваги й недоліки основних видів транспорту

Завдання 1. Опрацюйте параграф 34 та ознайомтеся з осо­бливостями роботи основних видів транспорту. Результати занесіть у таблицю за зразком:

Автомобільний транспорт

Переваги	Недоліки	Вантаж
Дешевий; великі радіуси перевезень; не залежить від погоди	Невисока швидкість; немобільність; низька якість обслуговування; висока ступінь забруднення пдовкілля	Пасажири, будівельні матеріали, машини, добрива, с/г  продукція, продукція легкої промисловості.

Домашня робота

1.Прочитай параграф 34 сторінка 189-193

2.Відповідати на запитання 1-6 сторінка 193

3.Для закріплення перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=kja0-Ri6zJQ

24.03.2022

Тема: Підсумковий урок за розділом "Вторинний сектор господарства"

Виконайте тести!

https://naurok.com.ua/test/pidsumkoviy-test--vtorinniy-sektor-gospodarstva-853303.html

21.03.2022

Тема: Виробництво продуктів харчування у світі.

Дослідження: Традиційні продукти харчування в Україні та країнах-сусідах.

1.Прочитайте та зробіть конспект

ЗНАЧЕННЯ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ. Харчова промисловість задовольняє потреби людей у продуктах харчування. Від її розвитку залежать рівень життя населення, продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків продовольчих товарів. Тому виробництво продуктів харчування тією чи іншою мірою розвинене в усіх країнах світу. Воно суттєво впливає на функціонування інших складників національних економік і зовнішньоекономічну діяльність країн. Харчова промисловість тісно пов’язана із сільським і рибним господарством, морським промислом, складським господарством, які забезпечують надходження сировини рослинного і тваринного походження, тривале зберігання напівфабрикатів і готової продукції в охолодженому та замороженому стані. Машинобудування забезпечує її технологічним обладнанням і пакувальними машинами-автоматами; скляна, паперова, металургійна і хімічна промисловість — тарою; поліграфічна промисловість — відповідним її оформленням, а реклама, транспорт і торгівля — просуванням товару до кінцевого споживача. Відходи виробництва продуктів харчування використовують у сільському господарстві, легкій і фармацевтичній промисловості.

Харчова промисловість охоплює кілька десятків видів виробничої діяльності, різних за використанням сировини й застосуванням технологічних процесів. Основні з них відображено на мал. 141. Деякі виробництва належать до базових, продукція яких вимагає подальшої переробки (борошномельне, круп’яне, виробництво цукру-сирцю, пастеризація молока тощо), інші випускають напівфабрикати для швидкого приготування їжі в домашніх умовах, або виготовляють їжу, придатну для споживання (хлібобулочні й кондитерські вироби, масло і кисломолочні продукти, ковбаси, рибні консерви, пресерви тощо).

Мал. 141. Склад харчової промисловості

Мал. 142. Найбільші ТНК світу з виробництва продовольства за обсягами надходжень від продажів, млрд дол. США (2016 р.)

Рекорди світу

Nestle(«Нестле») — найбільша ТНК світу з виробництва харчових продуктів, побудована на принципах раціонального харчування та здорового способу життя. Асортимент її продукції налічує близько 8,5 тис. всесвітньо відомих торгових марок, зокрема таких, як Nesquik, Nescafe, Nuts, KitKat, Lion.

Харчова промисловість світу щоденно задовольняє потреби людей у великих обсягах продукції різноманітного асортименту (наприклад, тільки твердого сиру налічується понад дві тисячі сортів). Цей асортимент постійно оновлюється, продукція набуває нових споживчих якостей. Над цим працюють сотні тисяч малих і середніх виробників. Водночас у харчовій промисловості склалися потужні національні фірми і міжнародні корпорації, наприклад усім відомі ТНК Nestle(«Нестле»), Coca-Cola(«Кока-Кола»), Unilever(«Юнілевер») (мал. 142). Кожна компанія володіє сотнями підприємств у різних країнах (найбільшому світовому виробнику харчових продуктів швейцарській компанії Nestleналежать 450 підприємств у 83-х країнах), за обсягами реалізованої продукції вони належать до найбільших ТНК світу. Діяльність таких ТНК сприяє формуванню схожих продовольчих смаків у різних країнах, хоча кожній з них притаманні національні кухні та певні гастрономічні традиції. В умовах глобалізації спостерігається активне взаємопроникнення елементів національних кухонь, чому сприяють міжнародні міграційні процеси.

Мал. 143. Логотип швейцарської ТНК Nestle

З орієнтацією структури харчування на здоровий спосіб життя (рухи «За здоровий спосіб життя», «За екологічно чисті продукти», «Дієтичне харчування» тощо) в економічно розвинених країнах створено нові харчові виробництва, що виготовляють спеціалізовані товари. Компанія Nestle, яка використовує лише натуральну сировину найвищої якості, здобула світове визнання виробника корисних і безпечних продуктів харчування високого ґатунку.

ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ. Розміщення підприємств харчової промисловості залежить від сировинного і споживчого чинників.

До районів виробництва сировини тяжіють ті підприємства, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або великі її обсяги. Це цукрові, олійні, плодоовочеконсервні, маслоробні, молочноконсервні, рибні заводи. До споживача тяжіють виробництва, у яких затрати на транспортування сировини менші, ніж на перевезення готової продукції. Такими є хлібопекарська, кондитерська, молочна, пивоварна промисловість. Деякі виробництва розміщують з урахуванням і сировинного, і споживчого чинників (борошномельна, м’ясна промисловість).

У харчовій промисловості розвинена спеціалізація за стадіями технологічного процесу: початкові стадії наближені до сировини, а подальші — до споживача. Наприклад, виробництво томатного концентрату зосереджено безпосередньо в сільськогосподарських районах, а виготовлення томатної пасти і соків — у районах споживання. Такий територіальний поділ технологічного процесу можна спостерігати також у чайній, цукровій, виноробній промисловості. Чайні та чаєрозважувальні фабрики, заводи з виробництва цукру-сирцю і готового цукру, підприємства первинного та вторинного виноробства розміщують у різних місцях, навіть у різних країнах. Виробництва, що працюють на привізних напівфабрикатах — первинно обробленій сільськогосподарській продукції, розміщують здебільшого у портах, великих містах чи агломераціях, поблизу залізничних вузлів.

ГЕОГРАФІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ. У різних країнах і регіонах світу сучасна харчова промисловість базується на місцевій та імпортній сировині. У Європі на власній сировині працюють м’ясна промисловість Данії та Німеччини, маслоробна Нідерландів і Білорусі, сироробна Швейцарії та Франції, цукрова Польщі та Великої Британії, олійна Італії та України, виноробна Франції та Іспанії. Значну частину виробленої продукції ці країни експортують. Водночас європейські країни виробляють цукор, шоколад, каву та інші продукти харчування із привізної сировини — здебільшого з країн, що розвиваються. У США, Канаді, що володіють величезними сировинними ресурсами, харчова промисловість розвивається на власній сировині; лише невелика кількість підприємств використовує імпортну сировину і напівфабрикати. Тому там яскраво виражена орієнтація виробництва харчових продуктів і напоїв на спеціалізовані сільськогосподарські райони й великі агломерації та мегалополіси. Особливе місце в харчовій промисловості посідають Австралія та Нова Зеландія. Ці країни мають великі спеціалізовані сільськогосподарські райони і відносно нечисленного споживача, тому на світові ринки вони постачають сільськогосподарську сировину і продукти її первинної переробки.

У більшості країн, що розвиваються, усі стадії промислової переробки проходить незначна частина сільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловості мають такі країни: Китай, Індія, Туреччина, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Мексика, азійські нові індустріальні країни. У багатьох країнах, що розвиваються, переважає первинна переробка сільськогосподарської сировини (нерідко шляхом використання ручної праці), а їх продукція експортується в розвинені країни, де проходить завершальні стадії обробки.

Світове виробництво цукру сягає майже 170 млн тонн на рік, основну його частину (понад 75 %) виробляють із цукрової тростини, решту — із цукрового буряку. Найбільшими виробниками (мал. 144) й водночас експортерами цукру є «тростинові» країни — Бразилія, Індія, Таїланд, Мексика, Гватемала, а також європейські країни — Франція, Німеччина, що виробляють буряковий цукор. Водночас США, Китай, Індонезія, маючи немалі обсяги виробництва, належать до найбільших споживачів та імпортерів цього солодкого продукту.

У світовому олійному виробництві переважають пальмова і соєва олії (мал. 145). Загалом у світі у 2015 р. було виготовлено майже 180 млн тонн олії різних видів. Лідерами з її виробництва є Індонезія, Китай, Малайзія і країни ЄС. Індонезія та Малайзія є найбільшими постачальниками на світовий ринок пальмової олії, Аргентина і Бразилія — соєвої, Канада — ріпакової, а Україна й Росія — соняшникової. Серед найбільших імпортерів олії — Індія, Китай, країни ЄС.

Протягом останніх десятиріч у світі зростають обсяги виробництва м’яса. У структурі його виробництва переважає свинина і м’ясо птиці (мал. 47 на с. 72). Серед регіонів світу лідерами у продукуванні м’яса є Азія, Європа і Північна Америка, а серед країн — Китай, США, Бразилія, країни ЄС (мал. 48 на с. 73). Найбільшими експортерами м’ясної продукції є Австралія, Нова Зеландія, Данія, Нідерланди, США.

Світове виробництво молока й молочних продуктів збільшується, оскільки зростає споживання в країнах, що розвиваються. Провідними виробниками молока у світі є США, Індія, країни ЄС, Китай, Бразилія, а головні виробники молочної продукції — компанії економічно розвинених країн, наприклад французькі Lactalis(«Лакталіс») і Danone(«Данон»). Зокрема, Lactalisє світовим лідером з виробництва сирів відомих торгових марок President, Galbaniі Parmalat(мал. 146 на с. 180). Свою продукцію компанія виробляє у понад 40-ка країнах, а продає у 80-ти.

Мал. 144. Лідери з виробництва цукру, млн тонн (2015 р.)

Мал. 145. Структура світового виробництва олії (2015 р.)

Мал. 146. Продукція компанії «Лакталіс» — лідера світової молочної промисловості

У виробництві кави, чаю, какао між виробниками сільськогосподарських культур і головними споживачами готової продукції склалася традиційна спеціалізація в рамках міжнародних організацій країн експортерів та імпортерів цієї продукції. Виробники (країни, що розвиваються) постачають первинно оброблену сировину, а споживачі (переважно економічно розвинені країни) пристосовують її для власних потреб і нерідко стають потужними експортерами готової продукції (США, Велика Британія, Швейцарія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Австрія). Водночас країни-виробники чайного листа виступають також значними постачальниками готового чорного і зеленого чаю (Індія, Шрі-Ланка, Кенія, Китай, Індонезія).

Виробництво вина загалом поширене у восьми десятках країн, які умовно поділяють на виробників вин Старого Світу (Європа і Близький Схід) і Нового Світу (інші регіони). Провідні виноробні регіони світу зосереджені в середземноморських субтропіках або сусідніх помірних широтах. Найбільшими виробниками вина є країни Південної і Західної Європи — Італія, Франція та Іспанія, які продукують близько половини його світового річного обсягу.

У пивоварній промисловості лідерство за Китаєм, США, Бразилією, Німеччиною, Мексикою, Росією. Американські, британські, нідерландські та данські компанії контролюють світовий ринок пива. Сучасною тенденцією розвитку у виробництві напоїв є зростання попиту на безалкогольну продукцію. Американська харчова ТНК Coca-Cola— найбільший у світі виробник концентратів, сиропів і безалкогольних напоїв. Свою продукцію компанія постачає у понад 200 країн світу.

Перегляньте презентацію

https://naurok.com.ua/virobnictvo-produktiv-harchuvannya-u-sviti-156449.html

Домашня робота

1. Прочитай параграф 32 сторінка 176-180

2. Відповідати на запитвння 1-4 усно, 5 письмово.

Виконай дослідження на тему "Традиційні продукти харчування в Україні та країнах-сусідах" - повідомлення

14/03/2022

Тема: Харчова промисловість в Україні.

1. Прочитайте матеріал та зробіть конспект

МІСЦЕ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ. Харчова промисловість є важливим видом економічної діяльності в Україні. За вартістю реалізованої продукції вона завжди входила в першу трійку промислових галузей разом із металургією і паливно-енергетичною промисловістю, а віднедавна стала лідером у зв’язку із кризовими явищами у двох інших галузях. Частка харчової промисловості перевищила 20 % у загальному обсязі реалізованої промислової продукції. Найбільшу частку продукції становлять олія та жири, м’ясні та молочні продукти, напої, хліб, хлібобулочні та борошняні вироби.

Харчова промисловість України — це великі, середні та малі підприємства різної форми власності, які функціонують в усіх регіонах країни. Деякі з них визначають спеціалізацію країни, інші — обслуговують місцеве населення. В умовах зростання попиту на якісні продукти харчування і конкуренції між виробниками, а також створення зон вільної торгівлі з сусідніми країнами і ЄС, навіть невеликі підприємства намагаються знайти свого споживача в усіх регіонах країни і за кордоном. Харчова промисловість України — серед вітчизняних лідерів за обсягами залучених іноземних інвестицій і часткою в загальному експорті товарів.

Україна має дуже сприятливий природно-ресурсний, людський і геополітичний потенціал для виробництва продуктів харчування. Раціональне його використання могло б забезпечити нашій країні провідне місце на регіональному та світовому продовольчих ринках.

ЦУКРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Виробництво цукру ще донедавна було провідним у харчовій промисловості України. За обсягами виробництва наша країна посідала перше місце в Європі. Але через високу собівартість вітчизняний цукор став неконкурентоспроможним на зовнішніх ринках. Тому обсяги виробництва продукції суттєво скоротилися. Донедавна в Україні було близько двохсот цукрових заводів, сьогодні працює не більше сорока. Діючі підприємства розміщені переважно в лісостеповій зоні, у районах, де висівають найбільше цукрових буряків. Найвища їх концентрація у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській і Полтавській областях.

КОНДИТЕРСЬКА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Кілька сотень кондитерських підприємств, які розташовані в усіх регіонах України, виробляють різноманітні солодощі: цукерки, печиво, вафлі, торти, шоколад тощо. Ці підприємства є найбільшими споживачами цукру.

Хоча в кондитерській промисловості країни задіяні великі міжнародні корпорації, основними виробниками продукції є вітчизняні фірми. Деякі українські компанії вийшли на світовий ринок кондитерських виробів, реалізують продукцію в десятках країн і входять до світового рейтингу найбільших виробників. Це компанії «Рошен» (заводи в Києві, Вінниці, Маріуполі, Кременчуці), «Конті» (Костянтинівка, Донецьк), «АВК» (Дніпро). Два підприємства, які мають давні традиції шоколадного виробництва, сьогодні належать іноземним ТНК. Це Львівська кондитерська фабрика «Світоч» і Тростянецька шоколадна фабрика (Сумська область). На їх базі працюють підприємства «Нестле Україна» і «Монделіс Україна» (американська ТНК Mondelez International — найбільший у Північній Америці та другий у світі виробник продуктів харчування).

Україна у просторі й часі

Нестле Україна

Діяльність в Україні всесвітньо відомої ТНК Nestle розпочалася у 1994 р. Тоді з'явилися невідомі раніше українському споживачеві шоколадні батончики Nuts та кава Nescafe. Згодом компанія викупила львівську кондитерську фабрику «Світоч». Сьогодні «Нестле Україна» відома продукцією торгових марок Nuts, KitKat, Lionтощо.

Україна у просторі й часі

Кондитерське підприємство повного циклу

Тростянецька шоколадна фабрика «Монделіс Україна» — єдине кондитерське підприємство, яке має повний цикл виробництва — від обробки какао-бобів до упаковки готової продукції. Україна стала третьою країною (після Австрії та Німеччини), де є повний цикл виробництва популярного шоколаду «Milka». Продукція цієї компанії в Україні також представлена торговими марками шоколаду «Корона», печива «Ведмедик «Барні», Tuc, Oreo, Picnic, жувальної гумки Dirol, льодяників Halls, чіпсів «Люкс» тощо.

БОРОШНОМЕЛЬНО-КРУП’ЯНА І ХЛІБОПЕКАРНА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Підприємства борошномельно-круп’яної промисловості забезпечують деякі виробництва харчової промисловості та населення борошном (пшеничним, житнім, ячмінним, кукурудзяним, вівсяним) та крупами (пшоняною, ячневою, кукурудзяною, вівсяною, рисом, гречкою, горохом, сочевицею). З відходів виробництв виготовляють корми для тварин. Борошномельні й круп’яні підприємства зорієнтовані на сировину та споживача і розміщені на всій території України. Найбільші центри — Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Потужні елеватори розташовані в портових містах чорноморсько-азовського узбережжя (Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріуполь), найбільших транспортних вузлах на р. Дніпро (Дніпро, Запоріжжя, Кременчук).

Хлібопекарна промисловість випускає понад 300 видів хлібобулочних виробів. Її виробництва розміщені практично повсюдно в містах, селищах і селах країни.

М’ЯСНА ПРОМИСЛОВІСТЬ забезпечує населення свіжим і мороженим м’ясом, м’ясними напівфабрикатами та продукцією його переробки (ковбасними виробами, копченостями, м’ясними консервами тощо). У структурі споживання цих продуктів провідне місце посідає м’ясо птиці та свинина, а другорядне — яловичина й баранина (див. мал. 62 на с. 84.). Найбільше м’яса виробляють у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Черкаській областях (мал. 150). Великі м’ясокомбінати працюють у найбільших містах України, а птахофабрики — у приміських зонах. Великі обсяги м’ясної продукції виробляють у домашніх господарствах та малих підприємствах в усіх регіонах країни.

МОЛОЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Молочна промисловість охоплює первинну переробку молока, виробництво кисломолочних продуктів, масла, сирів, молочноконсервної продукції. В Україні працюють понад п’ятсот підприємств молочної промисловості. Найбільші молокопереробні комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Львові, Запоріжжі, Лубнах (Полтавська область), Первомайську (Миколаївська область). На ринку України працює низка французьких ТНК: Lactalis («Лакталіс») — у Миколаєві й Павлограді, Bel («Бель») — у Шостці, Danone («Данон») — у Херсоні та Кременчуці.

ОЛІЙНОЖИРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Ця промисловість здійснює переробку насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону для виробництва олії, маргарину, майонезу, кулінарних жирів тощо. В Україні 90 % олії виробляють із насіння соняшнику. Підприємства зазвичай розташовані в районах його вирощування, оскільки на виробництво однієї тонни олії витрачають від 3 до 8 тонн насіння. Найбільші підприємства розміщені в Дніпрі, Кропивницькому, Запоріжжі, Полтаві, Харкові, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов’янську. Лідерами з виробництва олії є українська компанія «Кернел» (Полтава), яка володіє відомими торговими марками «Щедрий дар», «Чумак», «Стожар», та Дніпровський завод, що входить до складу американської ТНК Bunge («Бунге») і випускає олію під брендом «Олейна». Цій компанії належать також сучасний виробничо-перевантажувальний комплекс у Миколаєві (включає один із найбільших в Україні заводів з виробництва олії, олійний та зерновий термінали), який створений для експортних цілей (мал. 151). Україна є найбільшим світовим експортером соняшникової олії, постачаючи її у 110 країн.

Рекорди світу

У 2014 р. в Україні було вироблено соняшникової олії більше, ніж оливкової в усіх країнах світу разом узятих! Понад 4,2 млн тонн соняшникової олії проти 3,2 млн тонн оливкової.

ПЛОДООВОЧЕВА ПРОМИСЛОВІСТЬ. До неї належать виробництва, які переробляють і консервують овочі та фрукти. Її продукцією є заморожені, сушені, квашені та консервовані овочі та фрукти; картопляні чіпси; фруктові та овочеві соки; джеми, желе, варення, кетчупи, соуси тощо. Сировина для плодоовочевої промисловості малотранспортабельна, тому її переробка здійснюється в районах вирощування і має зональну спеціалізацію. Підприємства розташовані в усіх регіонах України, найбільше їх — у степовій і лісостеповій зонах.

Плодоовочева промисловість набуває експортного значення для України завдяки діяльності компаній «Нестле» (завод у селищі Торчин Волинської області, що виробляє продукцію під маркою «Торчин»), «Чумак» (м. Каховка Херсонської області), «Верес» (заводи у Черкасах, Каневі, Мукачевому) тощо.

ВИРОБНИЦТВО ВИНА, ПИВА Й БЕЗАЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ. Сировиною для виробництва вина є виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене в районах вирощування сировини, а вторинне виноробство та розлив вина — як у цих районах, так і в місцях споживання продукції. Найбільші виробники різних виноградних вин та коньяків зосереджені в Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській та Закарпатській областях.

В Україні є сотні заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води. Найбільші пивзаводи розміщені в Києві, Харкові, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Львові. Потужні виробництва безалкогольних напоїв розташовані у містах-мільйонниках, а також у Черкасах, Полтаві, Запоріжжі. Мінеральну воду розливають на заводах у великих містах країни, місцях зосередження води з лікувальними властивостями (Миргороді, Сваляві) та інших населених пунктах.

Однією з перших ТНК, яка почала працювати на українському ринку безалкогольних напоїв, є американська компанія Coca-Cola («Кока-Кола»). Вона пропонує українським споживачам напої «Coca-Cola», «Sprite», «Fanta», «BonAqua», «Фруктайм» тощо. Сьогодні компанія є одним із найбільших інвесторів в економіку України.

Україна у просторі й часі

Соляне виробництво

Окремим складником харчової промисловості є соляна промисловість. Її підприємства видобувають і переробляють кам'яну сіль. Видобуток солі в Україні почався ще в XII—XVI ст. Перші солеварні було закладено на території сучасних Львівської та Івано-Франківської областей. У Криму видобували осадову сіль. Основні поклади солі зосереджені на Донбасі, Передкарпатті, у Дніпровсько-Донецькій западині та Криму. Також видобувають і переробляють сіль соляні шахти, солезаводи та солепромисли на Чорноморському й Азовському узбережжях.

РИБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Рибне виробництво розвинене у портових містах Причорномор’я та Приазов’я: Одесі, Чорноморську, Маріуполі, Бердянську, Очакові, Севастополі, Керчі. Рибну продукцію постачають також судна-заводи, що виловлюють рибу у Світовому океані.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ. Для виробництв харчової промисловості характерна певна невідповідність переробних потужностей та сировинної бази, тому значну частину продукції не переробляють. Необхідне будівництво оснащених новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швидко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції.

Подальший розвиток та зростання конкурентоспроможності вітчизняних харчових продуктів неможливі без модернізації обладнання та впровадження сучасних технологій. Основними завданнями, які стоять перед вітчизняною харчовою промисловістю, є забезпечення якості продуктів, урізноманітнення ринків збуту, а також стимулювання пріоритетних напрямів виробництва. Таким напрямом, наприклад, може бути участь харчової промисловості в розвитку біоенергетики та виробництві альтернативних видів палива.

2. Перегляньте презентацію https://naurok.com.ua/tema-harchova-promislovist-ukra-ni-prezentaciya-158487.html

Домашнє завдання

1.Опрацюйте параграф 33.

Напишіть повідомлення на тему "Українські та імпортні продукти в споживчому кошику ващої родини" 

21.04.2021

Тема: Узагальнення вивченого з тем "Транспорт" та "Торгівля"

Виконати тести за посиланням

https://naurok.com.ua/test/start/946972

https://naurok.com.ua/test/start/944045

https://naurok.com.ua/test/start/944377

19.04.2021 

Тема: Світовий ринок товарів і послуг.

1. Пригадайте

Пригадайте:

- Що таке торгівля?

- Яка роль торгівлі в господарстві країни?

- Які види торгівлі у вашому населеному пункті?

- Яке значення має торгівля у формуванні світового господарства? 

-  Що таке експорт, імпорт?

Жодна країна світу не обходиться без торгівлі. Торгівля акумулює в собі специфічні особливості вироблених товарів і наданих послуг, їх споживчі якості, уявлення покупців про можливості товарів задовольняти потреби. За допомогою зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Завдяки міжнародній торгівлі досягається вищий рівень задоволення потреб для населення кожної із торгуючих країн (хоча, можливо, й не однаковою мірою). Кожен із нас майже щодня користується послугами торгівлі. Тому надзвичайно важливо розуміти особливості розвитку та сучасні форми організації торгівлі в Україні та світі.

1. Торгівля як вид послуг

- Однією з головних форм міжнародного співробітництва є міжнародна торгівля.

- Загальний обсяг обороту зовнішньої торгівлі товарами визначається сумою експорту (вивезення) та імпорту (ввезення) товарів. Різниця між експортом та імпортом називається торговим балансом.

- Фактори, що впливають на динаміку, спрямованість та структуру зовнішньоторгових операцій:

• розвиток прямих коопераційних зв’язків між філіями, дочірніми та асоційованими компаніями ТНК;

• зростання частки машин та устаткування в загальному обсязі товарообороту за скорочення питомої ваги сировини та напівфабрикатів;

• поява інтенсивно зростаючого сектора послуг та інформаційно-технологічного обміну;

• лібералізація міжнародної торгівлі в процесі переходу більшості національних економік до відкритості;

• розвиток інтеграційних процесів у різних регіонах світу;

• активізація діяльності ТНК.

Значення міжнародної торгівлі:

• є основним каналом, через посередництво якого формуються конкурентно-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності національної економіки;

• інтенсифікує виробничий процес у національних господарствах з окремих напрямів;

• сприяє більш раціональному використанню економічних ресурсів на всіх рівнях господарювання;

• дозволяє повніше задовольняти зростаючі потреби населення;

• надходження від експорту — суттєве джерело накопичення капіталу на потреби промислового розвитку.

Економіку кожної країни умовно можна віднести до відкритої або закритої.

Відкрита економіка — національна економіка, що вільно взаємодіє з економіками інших країн на ґрунті міжнародного поділу праці. Економіка України класифікується як мала відкрита: вона не настільки велика та розвинута, щоб впливати на світову процентну ставку і не настільки ізольована, щоб не відчувати на собі вплив подій, що відбуваються за кордоном.

Характерними рисами малої відкритої економіки України є:

• її частка у світовій торгівлі незначна, і тому вона відчутно не впливає на світову економіку;

• уряд контролює рух капіталів;

• відносна відособленість національної грошової одиниці від валютного ринку;

• внутрішня процентна ставка визначається світовою процентною ставкою.

2. Види і показники міжнародної торгівлі

Видами міжнародної торгівлі є: експорт (реалізація товарів і послуг за кордон) та імпорт (придбання товарів і послуг за кордоном).

Форми міжнародної торгівлі представлені:

·     обміном споживчими вартостями (засоби виробництва й предмети споживання);

·     обміном технологіями (ліцензії, патенти, «ноу-хау»);

·     торгівлею послугами (інжиніринг, консалтинг, обробка та передача інформації, експертиза проектів);

·     безвалютним товарообігом (компенсаційні угоди, бартер кліринговий і паралельний).

Кількісна оцінка міжнародної торгівлі надається за допомогою відповідних показників. Наприклад, сума експорту та імпорту є зовнішньоторговим оборотом країни. Зовнішньоторгова квота: відношення зовнішньоторгового обігу до обсягу валового внутрішнього продукту країни:

Структура експорту України за даними Держкомстату в 2016 році:

Металургія, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості дають понад 80% українського експорту.

За останні роки обсяг експорту з України нарощується за рахунок сприятливої кон'юнктури світових ринків та постійного зростання цін у першу чергу на: чорні та кольорові метали, виробництво електричних машин (верстати, транспортні засоби, зброя), залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання, добрив, руд, шлаків та золи; хімікати, окремі види продукції машинобудування, продовольчі товари (зерно, насіння соняшника, кукурудзи).

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами в І півріччі 2016 року становив 16623,3 млн.дол. США, імпорту – 17305,9 млн. дол. США.

- Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з партнерами майже всіх країн світу.

- Найбільшими торговельними партнерами України є країни, у яких обсяги експортних поставок товарів значні. До таких країн відносяться Російська Федерація (на сьогодні частка від загального обсягу експорту зменшилась), Туреччина — 7,7%, Італія — 4,4%, Польща — 3,4%, Білорусь — 3,2% та Німеччина — 3%.

- Україна купує багато товарів інших країн. Найбільші імпортні надходження здійснювались із Російської Федерації (зменшилися), Німеччини — 8,2%, Туркменістану — 7,8%, Китаю — 6%, Польщі — 5,1%, Казахстану — 3,8% та Білорусі — 3,5%.

- Україна має усі необхідні передумови (наукові розробки, технології, кваліфіковані кадри) для продукування широкого спектру послуг, які активно розвиваються на етапі становлення інформаційної економіки

2.Складіть конспект за параграфом 37 сторінка 206

3.Перегляньте відео

4. Усно відповідайте на запитання 1-3, письмово на 4.

https://www.youtube.com/watch?v=NKPim3m1yZQ

12.04.2021

 Тема: Торгівля як вид послуг. Торгівля в Україні.

Торгівля як вид економічної діяльності виникла дуже давно. Із далеких часів торгові шляхи з’єднували країни, сприяли розвитку міст, економічному та культурному обміну. Нині в переважній частині країн світу торгівля є однією з найбільших структурних ланок економіки як за кількістю зайнятих, так і за обсягом діяльності.

1. Торгівля, її форми та показники.

Торгівля — це складова сфери послуг, яка забезпечує реалізацію товарів шляхом купівлі-продажу та виконує роль посередника між виробниками та споживачами.

За формами територіальної організації розрізняють внутрішню та зовнішню торгівлю.

Внутрішня торгівля забезпечує доставку товарів від виробника до споживача всередині однієї країни. Внутрішня торгівля, у свою чергу, поділяється на оптову та роздрібну. Особливістю оптової торгівлі є те, що вона пов’язана зі значними обсягами торгових угод, товари продаються великими партіями. Із роздрібною торгівлею ми стикаємося кожного разу, коли робимо покупки. Підприємства роздрібної торгівлі — різноманітні магазини, торговельні комплекси, продовольчі та речові ринки — забезпечують продаж товарів безпосередньо споживачам, тобто нам із вами.

Зовнішня торгівля є найдавнішою формою економічних відносин між країнами. Основна мета зовнішньої торгівлі полягає у вивезенні одних товарів і послуг за межі держави (експорт) та ввезенні інших із-за кордону (імпорт). Зовнішня торгівля дає змогу країнам спеціалізуватися на тих видах діяльності, які для них є найбільш вигідним. Зовнішньоторговельну діяльність країни характеризує торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту країни. Якщо держава продає товарів більше, ніж купує, то вона має додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу; якщо імпорт перевищує експорт — сальдо від’ємне. Обсяг зовнішньої торгівлі держави визначається її зовнішньоторговельним обігом, тобто сумою вартості експорту та імпорту.

2. Зовнішня торгівля в Україні.

Основними товарами, що становлять український експорт, є продукція сільського господарства та харчової промисловості, чорні метали й вироби з них, машини та обладнання, транспортні засоби, мінеральні добрива, хімікати.

Тривалий час безперечним лідером із вивезення продукції за кордон була металургійна промисловість. Зокрема, вивезення чорних металів та виробів із них становило майже 40% вартості всього експорту. Зараз найбільшу частку експорту складає продукція агропромислового комплексу.

Україна займає провідні позиції у світі з експорту пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшникової олії, меду тощо.

Мал. 1. Товарна структура експорту та імпорту України (2015 р.).

Політичні та економічні події 2014 р. призвели до загострення зовнішньоекономічних відносин України та Росії. Через втрату російського ринку українські виробники, орієнтовані на експорт, були змушені шукати нові ринки збуту. У найбільш вигідному становищі опинилися аграрії. їхня продукція виявилася конкурентоспроможною на світових ринках, на відміну від таких традиційних експортних напрямків, як металургія або машинобудування. Із 2014 р. вперше в історії України сільське господарство стало основним джерелом надходження іноземної валюти до країни.

Частка високотехнологічної продукції (зокрема аерокосмічна, електричні машини та обладнання, наукові інструменти) серед експортних товарів України складає 6,5%. На жаль, ця цифра ще далека від показників розвинених країн і відстає навіть від рівня сусідньої Польщі.

Серед товарів, що завозяться в Україну, переважає мінеральна сировина, зокрема паливні ресурси — природний газ, нафта, нафтопродукти. Порівняно з минулими роками частка імпорту енергоносіїв знизилася. Це зумовлено стратегічною метою держави, що полягає в розвитку власного видобутку енергетичних ресурсів та їх енергозбереженні. Крім паливної сировини, Україна імпортує машини і транспортні засоби, товари хімічної та легкої промисловості, бавовну, папір, цитрусові, чай, каву тощо (мал. 1).

У 2016 р. до інших країн було вивезено українських товарів на суму 36,4 млрд дол., а імпорт склав 39,2 млрд дол. Таким чином, торговельне сальдо було від’ємним і становило 2,8 млрд дол.

3. Торговельні партнери України.

Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з понад 200 країнами світу, але головними торговельними партнерами на сьогодні є держави Європейського Союзу. Зовнішньоторговельний обіг України з країнами ЄС перевищує 28 млрд дол. До країн ЄС експортується понад 30% українських товарів, що надходять на зовнішній ринок, а імпорт перевищує 40% (мал. 2). Найбільше з Європи привозять обладнання, машин та транспортних засобів, зростають закупки полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції та паперу.

Мал. 2. Структура експорту та імпорту України з країнами ЄС (2015 р.).

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС створює сприятливі перспективи для подальшого розвитку економічних зв’язків та поглиблення економічної інтеграції.

Найбільші експортні поставки серед країн ЄС здійснюються до Італії, Польщі, Німеччини, Іспанії. З інших країн — до США, Росії, Туреччини, Китаю, Єгипту, Індії.

Ще декілька років тому найбільшим торговельним партнером України була Росія. Зараз Україна експортує до ЄС у 2 рази більше продукції, ніж до Росії. Ця тенденція свідчить про певні позитивні зрушення в зовнішньоекономічній діяльності України. Однак тепер для того, щоб повною мірою реалізувати експортний потенціал, нашій країні необхідно перейти від сировинної структури експорту до виробництва високоприбуткової продукції та послуг.

Найбільші надходження товарів в Україну серед країн ЄС здійснюються з Німеччини, Польщі, Угорщини та Італії, серед інших країн — із Росії, Китаю, Білорусі, США.

4. Зовнішня торгівля послугами.

Обсяги торгівлі послугами в Україні значно менші, ніж товарами, але на відміну від останніх, зовнішньоторговельне сальдо у сфері послуг є додатним. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту становлять транспортні, комп’ютерні та інформаційні послуги; імпорту — транспортні, фінансові та туристичні. Головними партнерами України з експорту та імпорту послуг є країни ЄС, зокрема Німеччина, Польща, Велика Британія, Кіпр, а також США, Туреччина, Швейцарія.

Мал. 3. Роздрібна торгівля товарами та послугами в Україні.

5. Роздрібна торгівля товарами та послугами в Україні.

Серед товарів, що реалізуються через підприємства роздрібної торгівлі в Україні, найбільшу частку складають продукти харчування, вироби легкої промисловості, побутова техніка тощо. Провідні позиції за обсягами продажу посідають великі торговельні мережі: «АТБ-Маркет», «Фоззі груп», «Фуршет», «Караван», «Ашан», «Таврія-В» тощо.

Найбільш популярними послугами для жителів України є фінансові, фармацевтичні, туристичні, забезпечення доступу до мережі Інтернет, поштовий сервіс, послуги прокату, страхування.

У межах України обсяги роздрібної торгівлі за регіонами різняться (мал. 3). Найвищий розвиток роздрібної торгівлі спостерігається в економічно потужних регіонах та місцях найбільшої концентрації населення: Київській (разом із Києвом), Одеській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Львівській областях.

Також існує безпосередня залежність між розміром населеного пункту та рівнем розвитку торговельних мереж: чим більшим є населений пункт, тим більше в ньому підприємств торгівлі, різноманітніший асортимент товарів і послуг. За кількістю підприємств роздрібної торгівлі товарами та послугами лідерами є найбільші міста та міста-мільйонери.

Головне

• Торгівля — одна з важливих складових сфери послуг. Внутрішня торгівля є з’єднуючою ланкою між виробниками та споживачами продукції в межах національного господарства. Зовнішня торгівля забезпечує товарообмін між країнами світу в умовах міжнародного поділу праці.

• Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг та структура експорту й імпорту, зовнішньоторговельний баланс, зовнішньоторговельний обіг.

• Зовнішня та внутрішня торгівля посідають важливе місце в розвитку економіки України.

• Характерною рисою українського експорту є його сировинна спрямованість. Основну частку імпорту в Україну складають енергоносії.

• На нерівномірність концентрації підприємств роздрібної торгівлі в Україні насамперед впливають людність поселень та доходи населення, загальний рівень економічного розвитку регіону, розвиток транспорту.

Домашнє завдання.

прочитати параграф 38, скласти конспект, відповідати на запитання.

07.04.2021

Тема: Транспорт світу. Автомобільний та залізничний транспорт.

Прочитати параграф 35 сторінка 194-195.

05.04.2021

Тема: Транспорт України. Водний, повітряний  та трубопровідний транспорт. Транспортні вузли.

1. Прочитайте інформацію.
Морський транспорт розвинений на півдні
країни — на узбережжі Чорного та Азовського морів. В Україні є три морські
пароплавства: Чорноморське, Азовське, Українське Дунайське, які мають 19 вели­ких портів. Найбільші
з них — Одеса, Іллічівськ, Херсон,
Миколаїв, Севастополь, Євпаторія,
Південний, Керч, Маріуполь, Бердянськ.
Морський транспорт відіграє важливу роль в експортно-імпортних та каботажних
перевезеннях. Каботажними називають перевезення між портами однієї
держави. Малий каботаж — це перевезення між порта­ми одного моря (наприклад,
залізної руди з Керчі до Маріуполя через Азовське море). Великий каботаж — це
перевезення в межах однієї держави, але між портами різних морів (Чорного і
Азовського). Ос­новні вантажі в морських перевезеннях — нафта і нафтопродукти, за­лізна руда, будівельні
матеріали.
Від портів України створено три міжнародні залізничні паромні переправи: Іллічівськ — Варна (Болгарія), Іллічівськ — Поті (Грузія), Керч — Тамань (Росія).
РІЧКОВИЙ ТРАНСПОРТ. Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрішньодержавні
переве­зення
вантажів і, незначною мірою, міждержавні. Загальна довжи­на річкових
судноплавних шляхів країни скоротилася із 4 до 2,3 тис. км. Найважливіша
судноплавна артерія країни — Дніпро.
Міжнародні пе­ревезення здійснюються переважно по р.
Дунай, яка сполучає Україну з багатьма європейськими державами. Основними
вантажами, що пе­ревозяться річковим транспортом, є будівельні матеріали, руда, кам'яне вугілля,
зерно, метал. Найбільші річкові порти — Київ,
Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл, Рені.
АВІАЦІЙНИЙ ТРАНСПОРТ. За обсягами перевезень авіаційний транспорт
посідає останнє місце у транспортній системі України. Це — наймолодший вид
транспорту, що виконує важливі функції у зв'язках нашої країни з іншими державами
світу. Він здійснює, насамперед, перевезення пасажирів, а також пошти і вантажів, що швидко
псуються. Найбільші аеропорти України розміщені в Борисполі, Києві, Харкові,
Львові, Донецьку, Сімферополі.
ОСОБЛИВОСТІ
РОЗМІЩЕННЯ ТРАНСПОРТУ. Транспорт, на відміну
від інших галузей господарства, має лінійно-вузловий характер розміщення. Основними
елементами його територі­альної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і
вузли. Серед
транспортних
шляхів розрізняють магістралі
— дороги з підви­щеною пропускною здатністю. Транспортні магістралі є
спеціалізова­ними (залізничні, автомобільні) або такими, що поєднують лінії двох чи навіть трьох видів
транспорту — так звані полімагістралі. До полімагістралей відносяться, наприклад,
залізнично-автомобільна Київ —- Житомир —
Рівне — Львів,
автомобільно-залізнично-річкова Київ —
Дніпропет­ровськ — Запоріжжя та ін.
До транспортних пунктів належать залізничні й автобусні
станції, річкові
і морські порти, аеропорти та ін.
Транспортні вузли — це місця перетину або розгалуження не менш як
трьох шляхів сполучення одного або різних видів транспорту. Вони мо­жуть бути
спеціалізованими (залізничні, автомобільні) або інтегральними (автомобільно-залізничні,
залізнично-автомобільно-річкові та ін.). При­кладом автомобільного транспортного
вузла є Умань, залізничного — Сміла. Місто Київ є автомобільно-залізнично-річково-авіаційним вузлом.
Важливе значення для зовнішніх перевезень мають транспортні коридори. Це — політранспортні магістралі
(разом із розміщеними вздовж них об'єктами
транспортної інфраструктури), якими здійснюються пере­везення за межі країни.
Україна сполучена із країнами-сусідами кількома транспортними коридорами. Ними через її територію здійснюються та­кож транзитні перевезення. Однак рівень розвитку й
облаштування транс­портних коридорів
не задовольняє зростаючих потреб трансєвропейсько­го
сполучення. Нині транспортна мережа України залучена до форму­вання потужних
міжнародних транспортних коридорів загальноєвропей­ського значення — трьох автомобільно-залізничних (Дрезден — Кра­ків— Львів; Трієст —
Будапешт — Чоп — Львів — Київ; Гельсінкі
— Санкт-Петербург — Київ — Бухарест) і дунайського водного. Крім цьо­го, Україна разом із країнами Закавказзя пропонує свою територію для формування трансєвразійського
політранспортного коридору.
Запам’ятайте
Морський транспорт
України відіграє важливу роль в експортно-імпортних та каботажних (між портами своєї держави)
перевезеннях.
Річковий транспорт
забезпечує внутрішні (річкою Дніпро) і зовнішні (річкою Дунай) перевезення
вантажів.
Авіаційний транспорт є
наймолодшим видом транспорту, що виконує важливі функції у зв'язках нашої
країни з іншими державами світу, насамперед у перевезеннях пасажирів.
Транспорт має лінійно-вузловий характер
розміщення, основними елементами його територі­альної структури є транспортні шляхи (у
т. ч. політранспортні магістралі), транспортні пункти
і вузли.
В Україні функціонують великі залізничні вузли — поселення, де
сходяться чи перетинаються залізничні колії зі значним обсягом
перевезень і транспортного обслуговування. Найбільшими залізничними
вузлами є Харків, Лозова, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Ясинувата,
Дебальцеве, Волноваха, Бахмач, Київ, Коростень, Жмеринка, Одеса, Ковель,
Львів.
Поглибилися взаємозв'язки залізничного й інших видів
транспорту. Залізничний і річковий транспорт взаємодіють у багатьох
дніпровських портах — Києві, Черкасах, Дніпропетровську, Херсоні.
У 60-х роках XX ст. розпочалося переведення залізничного транспорту на
більш прогресивні види тяги — електровозну і тепловозну. З 1957 р.
випуск паровозів в Україні припинився. Довжина електрифікованих
залізниць становить близько третини експлуатаційної довжини всіх
залізниць. Найважливішими електрифікованими стали колії Київ — Львів —
Стрий — Чоп, Ясинувата — П'ятихатки, Миронівка — Фастів. Близько двох
третин залізничних магістралей працюють на тепловозній тязі.
В Україні функціонує шість регіональних залізниць: Донецька (управління в
Донецьку), Південно-Західна (Київ), Придніпровська (Дніпропетровськ),
Південна (Харків), Одеська (Одеса), Львівська (Львів). Вони створені для
територіального управління ще в період входження України в СРСР і досі
зберігають старі назви, як бачились вони з Москви, а не з Києва.
Перше місце у перевезенні вантажів залізничним транспортом займають
будівельні матеріали. Потім ідуть кам'яне вугілля і кокс, залізна руда,
чавун, сталь, прокат, нафта і нафтопродукти. Ці вантажі становлять
близько 75% залізничних перевезень. Значний відсоток перевезень припадає
на зерно та продукти його переробки, мінеральні добрива, ліс. Такий
будівельний матеріал, як пісок, перевозять переважно з півночі на
південь. Кам'яне вугілля везуть з Донбасу в Придніпров'я та в інші
регіони країни. Метал транспортують з місць його виробництва (Донбас,
Придніпров'я) на машинобудівні підприємства всієї країни.
Середня дальність перевезення 1 т вантажу на залізничному транспорті — близько 55 км.
Крім залізничного транспорту загального користування, в Україні функціонує
потужний залізничний транспорт підприємств і організацій. Він відіграє
хоча й допоміжну, але дуже важливу роль у сфері самого виробництва.
Загальна довжина таких залізниць - 28 тис. кілометрів, тобто перевищує
довжину залізничних ліній загального користування. Рівень оснащеності
цих залізниць нижчий. Перевезення вантажів і пасажирів здійснюється також водним
транспортом — морським і річковим. На ці види транспорту припадає 9%
загального вантажообороту України.
Морський транспорт. Україна — морська держава. її морський флот забезпечує 8% вантажообороту країни. У
структурі загального вантажообороту сучасний морський транспорт посідає
третє місце після трубопровідного і залізничного.
Уже в IV-VI ст. на Чорному морі здійснювалося судноплавство. За часів Київської Русі
налагодилися досить стабільні морські сполучення з Візантією.
Після перемоги над Туреччиною у 80-х роках XVIII ст. і включення до складу Російської імперії
Північного Причорномор'я і Приазов'я виникають порти — Херсон (1778 p.),
Севастополь (1788 p.), Одеса (1794 р.). У Миколаєві та Севастополі
створено суднобудівні заводи.
Чорне та Азовське моря майже не  замерзають і сполучаються з Середземним морем через протоку Босфор,
Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової
лінії України становить близько 2000 км. У зручних бухтах і пониззях
судноплавних річок виникли великі порти. В Україні створено три
територіальні органи управління морським транспортом — пароплавства:
Азовське, Чорноморське і Українсько Дунайське. В їх системі знаходиться
18 морських портів, найбільшими з яких є Одеса, Іллічівськ, Южний,
Херсон, Миколаїв, Ізмаїл, Маріуполь, Керч, Білгород-Дністровський. На
Одеську область припадає майже 80% переробки всіх вантажів морського
транспорту України.
Морський порт — приморський населений пункт з
комплексом споруд, призначених для вантаження і розвантаження морських
суден, постачання їх паливом, для ремонту та інших послуг. Морські порти
взаємодіють з сухопутним і річковим видами транспорту. Через порти
Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки.
Основними вантажами морського транспорту в перевезенні між портами
України є мінеральні будівельні матеріали, вугілля, метали, машини,
цукор, хімічні продукти тощо. У закордонних перевезеннях переважають
руди, метал, устаткування і обладнання тощо.
З 1978 р. функціонує  одна з найбільших у світі поромна переправа між Іллічівськом і
болгарським портом Варна протяжністю 435 км. Для поліпшення зв'язків
України з Північним Кавказом споруджено залізнично-поромну переправу
через Керченську протоку. Введено в дію також переправу між Одесою і Грузією (м. Поті).
Незважаючи на давню історію морського транспорту в світі, в Україні сучасні його
види почали створюватися лише в повоєнний період. Докорінно змінилася
структура вантажообороту. У середині 90-х років в Україні налічувалося
649 торговельних суден, вантажопідйомність яких була майже такою, як
вантажопідйомність усього торговельного флоту Франції. З того часу сумарна вантажопідйомність українського торговельного флоту знизилась майже у 10 разів.
Річковий транспорт в Україні має давню історію. По Дніпру ще за
княжих часів проходив відомий шлях "з варягів у греки", що з'єднував
Скандинавію і Візантію. Цей шлях мав велике значення для розвитку
Київської Русі, зміцнення її торговельних, культурних і релігійних
зв'язків. З часом (через напади кочовиків, занепад Візантії тощо) цей
шлях втратив своє значення.
XVIII — перша половина XIX ст. були
періодом інтенсивного будівництва річкових каналів, які з'єднали Дніпро з
Німаном, Віслою і Західною Двіною (тобто річки, що впадають у Чорне
море, були сполучені з річками Балтійського басейну).
Річковий транспорт в Україні є важливим видом водного транспорту. Він здійснює
значний обсяг перевезень. Після спорудження Дніпрогесу він став
судноплавним від м.Орші (Білорусь) до впадання в Чорне море. Спорудження
на Дніпрі каскаду водосховищ забезпечило судноплавство по всій його
довжині. Оскільки гребля утворює різні рівні води у водосховищі і річці,
то для проходження суден будують шлюзи, що урівнюють рівні води.
Найбільшими судноплавними притоками Дніпра є Прип'ять і Десна. Для
річкового плавання використовують також Дунай, Південний Буг, Сіверський
Донець та деякі інші річки. Після спорудження Дністровського гідровузла
поліпшилось суднопдавання Дністром. Пасажирські перевезення річками
здійснюються суднами на підводних крилах. Великими пасажирськими
річковими портами є Київ, Черкаси, Дніпропетровськ, Запоріжжя.
Річковий транспорт вважають найдешевшим. Ним вигідно перевозити великогабаритні
вантажі (цемент, ліс, будівельні матеріали). Такі матеріали становлять
52% усіх перевезених вантажів. Серед них найбільш масовими є будівельний
пісок і кам'яні матеріали, які транспортуються Дніпром у південному
напрямі. Далі за обсягом перевезень йдуть руди, кам'яне вугілля і кокс,
метали і металобрухт, зерно. Найбільшими річковими портами України є
Київ, Миколаїв, Херсон, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Середня дальність
вантажних перевезень річковим транспортом досить значна (760 км), а
пасажирів — невелика (15 км). Автомобільний транспорт має велике значення для перевезень на короткі
відстані безпосередньо до дверей споживача. Проте вартість перевезень
його більша порівняно з залізничним.
Україна з її переважно рівнинним рельєфом має сприятливі умови для розвитку автомобільного транспорту. В
країні створено розгалужену мережу автомобільних шляхів, загальна
довжина яких становить понад 175 тис. кілометрів, густота автомобільних
шляхів загального користування з твердим покриттям дорівнює 269 км на
1000 км кв території. Це в сім разів більше, ніж такий же показник
залізничного транспорту.
Автомобільний шлях — належним чином
обладнана для руху автомобілів дорога, яка за господарською важливістю,
провізною спроможністю і технічним забезпеченням належить до категорії
загальнодержавного, обласного і місцевого значення.
У країні діють  важливі автомобільні шляхи, якими здійснюються міжнародні та
міжрегіональні перевезення: Київ — Львів — Ужгород, Харків —
Севастополь, Київ — Донецьк, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Київ —
Одеса, Харків — Сімферополь. Великими автошляховими вузлами є Київ,
Полтава, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса,
Сімферополь, Кіровоград. Проводиться підготовка до спорудження через
Україну добре облаштованих автошляхів міжнародного значення
(транспортних коридорів), що з'єднуватимуть західну і східну, а також
південну і північну частини Європи. Перший крок уже зроблено. На
українсько-польському кордоні на початку 1998 р. введено в дію
найбільший в Європі автомобільний перехід на заході Львівщини
(Краковець), від якого на схід України будується сучасний автошлях.
Зростає роль автомобільного транспорту в перевезенні сільськогосподарських
вантажів. За обсягом вантажообороту (понад 18 млрд т) автомобільний
транспорт знаходиться на рівні морського. Середня відстань перевезення
цим транспортом невелика: вантажів — 18 км, пасажирів (автобусами) — 10
км. В Україні різко збільшується кількість легкових автомобілів, що є
в приватній власності (майже 5 млн). Чільні місця займають тут
Донецька, Дніпропетровська, Харківська області і м. Київ.
Повітряний транспорт — один з наймолодших видів сполучення. Його
перевага — швидкість. Спеціалізація — пасажирські перевезення на великі
відстані, пошта. Повітряним транспортом України здійснюються регулярні
внутрішньообласні, міжобласні та міжнародні рейси. Найбільшими центрами
повітряного транспорту є Київ, Сімферополь, Одеса, Донецьк, Харків,
Львів. Україна зв'язана повітряними лініями з багатьма зарубіжними
країнами.  Відбулася переорієнтація пасажирських потоків з внутрішніх на
міжнародні авіарейси. Тепер на них припадає близько 60% усіх перевезень
пасажирів. Трубопровідний транспорт є ефективним видом транспорту, який
забезпечує безперервне передавання рідких, газоподібних і твердих
речовин спеціальними трубами під тиском. В Україні трубопровідним
транспортом передаються рідке паливо, газ, хімічні продукти. Цей вид
транспорту поділяється на магістральний (передача від місць видобутку до
місць споживання чи переробки) і промисловий (переміщення в межах
промислового підприємства, населеного пункту). Трубопровідний транспорт
посідає перше місце за вантажооборотом в Україні.
Трубопровідний  транспорт — новий вид транспорту. В Україні він виник у 20-ті роки XX
ст. в Передкарпатті, де вперше на сучасній території держави був
прокладений магістральний газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич (1924
р.). У грудні 1929 р. було завершено спорудження газопроводу Дашава —
Львів. У повоєнні роки будівництво газопроводів розширювалося. У 1948 р.
було здано в експлуатацію ' газопровід Дашава — Київ, який пізніше
(1951 р.) продовжено до Москви. Протягом 1956-1964 pp. були збудовані
газопроводи з Передкарпаття до Мінська, Риги, міст Польщі,
а також Шебелинка — Харків, Шебелинка — Полтава — Київ, Шебелинка —
Дніпропетровськ — Кривиц Ріг — Ізмаїл. У 1967 р. введено в дію
магістральний газопровід "Братерство" від м. Долини (Івано-Франківська
обл.) до Чехословаччини. Пізніше було побудовано газопроводи "Союз" і
Уренгой (Західний Сибір) — Помари — Ужгород.
Видобуток нафти в  Україні не забезпечує внутрішніх потреб у рідкому паливі і продуктах
його переробки. Потужним трубопроводом, що простягається з Поволжя, є
нафтопровід Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон з відгалуженням на
Одесу. У 1963 р. збудовано трансєвропейський нафтопровід «Дружба», що
починається в Росії і перетинає усю територію нашої країни від східного до західного
кордону України. Проведено також нафтопроводи Качанівка — Охтирка,
Гнідинці — Прилуки — Кременчук на Лівобережжі і Долина — Дрогобич,
Битків — Надвірна та інші у Передкарпатті. Протяжність трубопроводів
становить близько 45 тис. кілометрів, що майже вдвічі більше, ніж
довжина залізничних колій загального користування.
За останні роки в Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Поволжя — Горлівка — Одеса, етилопровід Угорщина — Калуш (Івано-Франківська обл.) та деякі інші.
Трубопровідний транспорт працює найбільш стабільно. В останні роки збільшився обсяг
перекачування нафти і газу, які доставляються з Російської Федерації в
країни Центральної Європи. В обсязі транспортування рідкого і газового
палива провідне місце займає його транзит через територію України.
У перспективі велике значення для України має налагодження транспортування нафти трубопроводом з Казахстану і Азербайджану через території країн Закавказзя до Чорного моря, а звідти (танкерами
чи побудованим по дну моря нафтопроводом) до Одеського терміналу. З
Одеси уже прокладено більшу частину нафтопроводу до м. Броди (Львівська
обл.). З Бродів є можливість продовжити нафтопровід до Балтійського моря через територію Польщі. Це послабить залежність України від поставок російської нафти.
 2. Перегляньте презентацію слайд 17-27.3. 

https://vseosvita.ua/library/prezentacia-geografia-transportu-ukraini-104969.html 

Виконайте тести, https://naurok.com.ua/test-9-klas-transport-137006.html  фото у вайбер в особисті повідомлення.

 29.03.2021

Тема: Транспорт України. Залізничний та автомобільний транспорт.

Прочитайте інформацію!

 Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.
Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюються відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.
Єдину транспортну систему України становлять:
транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
промисловий залізничний транспорт;
відомчий транспорт;
трубопровідний транспорт;
шляхи сполучення загального користування.
Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України.
Залізничний транспорт – одна з важливих базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному й економічному розвиткові та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчасно і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, забезпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.
До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.
До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. 

Перегляньте презентацію!

https://vseosvita.ua/library/prezentacia-do-uroku-geografii-u-9-klasi-z-temi-transport-ukraini-180098.html 

Домашнє завдання.

1. Прочитайте параграф 36 сторінка 199-202.

2. Складіть конспект.

3. Напишіть повідомлення на тему "Переваги та недоліки автомобільного транспорту України"

17.03.2021

Тема: Значення транспорту. Транспорт, його роль у національній економіці і формуванні світового господарства.

Прочитайте інформацію! 

Транспорт — специфічна галузь господарства. Він не створює, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту б переміщення вантажів і людей. Великою є роль галузі у підвищенні рівня життя населення. У транспорті зайнято близько 6 % працюючих у господарстві України.

Транспортний комплекс складається із сухопутного, водного та повітряного видів. У сухопутному виділяються автомобільний, залізничний і трубопровідний транспорт; у водному — морський і річковий. Специфічною галуззю транспорту є міський пасажирський транспорт. Для визначення ролі транспортного комплексу у господарстві (частки кожної з його галузей) необхідно скористатися певними показниками. Одним серед них є обсяг перевезень, тобто кількість перевезених вантажів (пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу). Для обчислення роботи транспорту береться до уваги й відстань перевезень. Добуток обсягу перевезень на відстань їхнього транспортування називається вантажо- або пасажирообігом й визначається відповідно у тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах.

Поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які задовольняють потреби господарства йнаселення у перевезенні вантажів та пасажирів, утворюють транспортну систему країни. Вона складається з лінійних елементів (шляхів сполучення всіх видів транспорту), точкових (пунктів зосередження вантажо-розвантажувальних робіт), рухомого складу (автомобілів, тепловозів тощо), служби перевезень. Серед точкових виділяють транспортні пункти (залізничні станції, річкові пристані, річкові й морські порти, автостанції, аеропорти) і транспортні вузли (місця сполучення різних чи однакових транспортних шляхів).

Основними чинниками, що впливають на процес формування транспортної системи, є соціально-економічні, природні, історичні та ін.

Сухопутні види транспорту в різних країнах і регіонах світу мають свої особливості, пов'язані з розмірами території, характером розміщення населення, рівнем розвитку економіки, співвідношенням роботи окремих видів транспорту та загальним обсягом його роботи. Залежно від цих особливостей розрізняють кілька типів транспортних систем.

Найвищий рівень розвитку мають регіональні транспортні системи північноамериканського типу (США, Канада, Австралія). Для них характерні мережі високоякісних автомобільних шляхів та залізниць, добре оснащені аеропорти та сучасні морські порти.

Тут однаково високий рівень розвитку всіх видів транспорту, але ключовими в пасажирських перевезеннях є повітряний (на далекі відстані) та автомобільний (регіональні перевезення), а у вантажних - поєднання роботи автомобільного і залізничного транспорту. Велику роботу виконують також трубопровідний, внутрішній водний та каботажний морський транспорт.

Транспортні системи європейського типу (Західна та Центральна Європа, Японія) мають найгустішу у світі мережу всіх видів транспорту, особливо автошляхів та залізниць. Залізниці на основних напрямах електрифіковані; на швидкісних магістралях пасажирські поїзди розвивають швидкість понад 200 км/год.. Обсяги роботи залізничного, автомобільного, водного (річкового та каботажного морського) транспорту пропорційні, але у вантажних перевезеннях більше значення має автомобільний транспорт, а в пасажирських - залізничний. Повітряний транспорт забезпечує зовнішні пасажирські перевезення.

Транспортна система країн СНД сформувалася за часів СРСР і поки що зберігає певні риси єдності, її просторовий каркас утворює мережа залізниць, доповнена лініями трубопроводів і на окремих напрямах водними комунікаціями. Споконвічна проблема цього регіону, зокрема Росії, та країн Центральної Азії - недостатній розвиток автомобільних шляхів і низька їх якість.

Так, у більшості районів Сибіру можна дістатися до місця тільки літаком або водою. У вантажообороті основне місце належить залізниці, у пасажирських перевезеннях на далекі відстані залізниці і повітряному транспорту, а в приміських - залізниці і автомобільному. Велику комерційну роботу виконує морський флот.

Перегляньте  Презентація

Домашнє завдання.

1. Прочитайте параграф 34.

2. Усно відповідайте на запитання в кінці параграфа.

3. Підготуйте повідомлення на тему: "Міські види транспорту свого обласного центру"

15.03.2021

Тема: Харчова промисловість в Україні.

План уроку:

1. Чинники розміщення підприємств, що виробляють харчові продукти.

2. Харчова промисловість в Україні.

3. Виробництво харчових продуктів у своєму регіоні.

4.Особливості технологій та чинники розміщення підприємств бурякоцукрового, олійного, масло сироробного, плодово-овочевого, рибного, хлібопекарного, макаронного, борошномельного, круп'яного, кондитерського, пивоварного виробництва, розливу безалкогольних напоїв, мінеральних вод.

 Харчова промисловість України — це тисячі великих, середніх і малих підприємств різної форми власності, які виробляють майже 20 % від загального обсягу промислової продукції. Найбільша частина реалізованої продукції — це напої, м'ясні і молочні продукти, тютюнові вироби, хліб і хлібобулочні вироби, жири.

 

 

Харчова промисловість поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції України.

Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномель­но-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні підприємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або велику кіль­кість сировини, тяжіють до неї. Це — цукрова, олійна, рибна, плодо-овочеконсервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на транспор­тування готової продукції більші, ніж на перевезення сировини, орієн­туються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, мо­лочна та ін.). На сировину І споживача орієнтуються м'ясна, борошно­мельно-круп'яна, тютюнова та інші галузі.

Цукрова промисловість донедавна займала провідне місце серед га­лузей харчової промисловості України, а за виробництвом цукру краї­на посідала 1-е місце в Європі. Ринками збуту продукції були, в основ­ному, країни колишнього СРСР. У даний час ці ринки майже повніс­тю втрачені через неконкурентоспроможність вітчизняного цукру (ви­сока матеріало- й енергомісткість, а отже, собівартість виробництва). А тому обсяги виробництва продукції скоротилися за 1990 — 2000 рр. із 6,8 до 1,8 млн. т). В Україні було понад 190 цукрових заводів, багато з них простоює або демонтовані. Більшість заводів розміщені у лісосте­повій зоні, насамперед у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській і Пол­тавській областях.

Олійно-жирова промисловість виробляє олію, маргарин, майонез та ін. Сировиною для неї є соняшник, ріпак, соя, кукурудза, рицина. Близько 90% олії виробляють із соняшнику. Підприємства галузі розміщені пере­важно у районах вирощування цієї культури. Найбільше їх — у Дніпро­петровській, Донецькій, Луганській, Кіровоградській областях.

Підприємства плодоовочеконсервної промисловості є в усіх регіонах України, особливо у південних і подільських областях, на Закарпатті.

Виноробна промисловість розвинена у місцях виноградарства — в Одеській, Херсонській, Закарпатській областях та у Криму.

Підприємства борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, кондитер­ської промисловості розміщені у містах на всій території України. М'ясна промисловість, що продукує свіже м'ясо, копченості, субпродукти, кон­серви тощо, розвинена в усіх областях. Найбільші м'ясокомбінати зна­ходяться у великих містах.

У молочній промисловості виділяють маслоробну, сироробну, незби-раномолочну і молочноконсервну галузі. Розміщуються підприємства галузі у великих і невеликих містах по всій території України. Молоч­ноконсервна промисловість орієнтується на сировину, а інші галузі — на споживача.

Рибна промисловість розвинена, насамперед, у портових містах (Се­вастополь, Керч, Одеса, Маріуполь та ін.). Багато продукції дають судна-заводи, що знаходяться у місцях вилову риби.

Для галузей харчової промисловості характерна певна невідповід­ність переробних потужностей наявній сировинній базі, тому значна частина продукції не переробляється. Необхідне будівництво оснаще­них новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швид­ко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції

Матеріал взято http://zno.academia.in.ua/mod/book/view.php?id=2524&chapterid=581

Перегляньте презентацію!!! Харчова промисловість

Прочитайте матеріал підручника сторінка 181-186. Виконайте тестування на сторінці 187.

04.11.2020

Сільське господарство світу. Рослинництво. 

Опрацювати параграф 11-12. Записати головне, відповідати  на запитання усно. на сторінці 70 виконати практичну роботу №3. Переглянути презентацію та цікавий матеріал.

презентація

Цікавий матеріал 

Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах - менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи - тільки 2-3 %.

Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.

Співвідношення двох головних галузей сільського господарства - рослинництва і тваринництва - залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм - убивати корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи.
Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби.
У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.
У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок.

Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Чому "зелена"? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.
Зараз триває новий етап "зеленої революції", який має назву "біотехнологічна революція". На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нові способи захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що "демографічний вибух", характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений "зеленою революцією". Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.

Рослинництво

Виділяють два основні типи рослинництва - неполивне і зрошувальне. Останнє найпоширеніше в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах, найбільші площі зрошувальних земель - у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані.

Основа рослинництва - зернове господарство. Зернові культури займають майже 1/2 оброблюваної території, вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні. Щорічно збирається близько 2 млрд т на рік зернових. Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основні "хліби людства" - пшеницю, рис і кукурудзу.
Основними районами посівів пшениці є помірні та субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці у світі - Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія.
Основні райони вирощування кукурудзи - Північна і Південна Америка. Найбільші виробники - США, Аргентина, Китай, Бразилія, Франція, Мексика. Головною культурою екваторіальних, тропічних та субтропічних поясів є рис.

Технічні культури (цукрову тростину, бавовник, каучуконоси), а також виноград, чай, каву, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах. У помірному - льон-довгунець, соняшник, сою, цукрові буряки.

Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур — цукрової тростини і цукрового буряку. Цукрова тростина любить тропічний, субтропічний і мусонний клімат. її вирощують країни, що розвиваються. Цукровий буряк росте в помірному кліматі. Вирощують цукрові буряки переважно в розвинених країнах Більшість цукру, виробленого з цукрових буряків, споживається в країнах-виробниках. Міжнародна торгівля цукром — це передусім торгівля цукром-сирцем із тростини. Його потрібно ще рафінувати (очищати).

Виробництво натурального каучуку зосереджено у Південно-Східній і Південній Азії. Значні плантації каучуконосних дерев є також в Африці (Ліберія) та Латинській Америці.

Найбільший у світі виробник тютюну — Китай. "Призові місця" посідають також США, Індія, Бразилія. Тютюнові плантації є і в Італії, Греції, Індонезії, Болгарії, Туреччині, Японії, на Кубі.

Важливою сільськогосподарською культурою є картопля. Люди використовують її не лише для їжі. Картопля — чудовий корм для худоби, цінна сировина для технічних потреб. Батьківщиною картоплі є регіон, що охоплює нинішні території Перу, Еквадору й Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі. У Російській імперії картопля з'явилася на початку XVIII ст. на Охтирщині (нині це Сумська область України). Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.

З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) та сою (США, Китай, Корея). Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави - Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія та країни Східної Африки. Батьківщиною чаю вважається Індія, кави — Ефіопія, какао — Мексика.

Серед непродовольчих культур насамперед слід назвати бавовник. Основним регіоном його поширення є Азія, зокрема Індія, Китай, Пакистан, Таїланд, Туреччина. Вирощують бавовник і в інших регіонах. Світовими експортерами бавовни є Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, Австралія, Парагвай, деякі африканські країни. Імпортують бавовну багато країн розвиненої ринкової економіки.

Найбільшими виробниками винограду є Франція та Італія. Щороку вони збирають його близько 6 млн т кожна. Помітними виробниками є Іспанія, Росія, США, Аргентина, Німеччина, Португалія, ПАР, Румунія. 80 % зі браного у світі винограду використовується для виготовлення вина, 7 % — для приготування родзинок. У США частка винограду, що використовується для виробництва вина, менша, зате з нього тут виготовляють багато років, варення, родзинок.

Вирощування цитрусових і тропічних фруктів. Батьківщиною лимону, апельсину, мандарину, грейпфруту вважаються субтропічні й тропічні регіони Азії та Малайський архіпелаг. Основні площі цих рослин — у країнах Середземномор'я, в Індії, Австралії, Китаї. Великим виробником цитрусових є також США. Щороку в світі збирають 35 млн т бананів. Найбільше їх експортують центральноамериканські та карибські країни. Батьківщина банана — Південно-Східна Азія. Кокосовий горіх вирощують на Гавайських островах, У Малайзії, Таїланді та інших тропічних країнах. Батьківщиною манго є Індія. Існує близько 2000 його сортів. Плоди бувають жовтого, зеленого або червоного кольорів.

Садівництво розвинене в багатьох країнах. Найпоширеніше плодове дерево у світі — яблуня. Вирощують також груші, сливи та інші плоди. Оливки культивують переважно країни Середземномор'я.

Квітникарство спрямоване як на задоволення власних потреб країн, так і для постачання квітів на експорт. Багато квітів експортують, наприклад, Нідерланди.

02.11.2020

Тема: Тваринництво України

План уроку:

1.Розвиток кормової бази тваринництва.

2.Структура та розміщення тваринництва.

3.Зональна спеціалізація сільського господарства України.

Опрацюйте матеріал.

 Твари́нництво Украї́ни посідає в сільському господарстві України місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва на харчові продукти і технічну сировину.

Структура галузі

У структурі валової продукції сільського господарства, тваринництво становить понад 38 %. Основні його галузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво та шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування та цінної сировини для харчової та легкої промисловості. Виробничий процес у тваринництві механізований і сприяє переведенню галузі на промислові основу.

Кормова база тваринництва

Трактор тюкує сіно на сіножаті

Розвиток тваринництва залежить від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з:

• польового виробництва кормів — вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур;
• лучно-пасовищного виробництва кормів — пов'язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей та пасовищ;
• промислового виробництва кормів — виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість, на якій як сировину використовують зерно і продукти його переробки, а також олійної, цукрової, м'ясної, рибної промисловості.

Відходи підприємств,а саме харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин, без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості, і важливо їх раціональніше використовувати. Тваринництво менш залежить від природних умов, ніж землеробство, оскільки тваринницькі комплекси можуть працювати на довізних кормах. 

 Скотарство

Скотарство — одна з найважливіших галузей тваринництва. Воно поширене на всій території України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь — у Карпатах, лісостепу і на Поліссі, найменше — у степу. Скотарство дає найбільший обсяг тваринницької продукції — молока і м'яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства:

• молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами або навколо великих міст, де є значний споживач свіжого молока;
• м'ясне скотарство розвивається лише у спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах, які виникли при цукрових, крохмалепатокових та спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами;
• м'ясо-молочне скотарство поширене в тих районах, де в кормовій базу переважають висококалорійні корми (степова, посушлива зона, де трави влітку висихають);
• молочно-м'ясне скотарство характерне для районів інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сіножатей і пасовищ.

Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м'ясного напряму. Останнім часом створюється тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямів на промисловій основі.

Свинарство

Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва в Україні. Зокрема, у Донецькій області розміщено виробничі потужності найбільшого в Україні виробника охолодженої свинини — компанії АПК-ІНВЕСТ. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але, оскільки цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у лісостепу.

Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями:

• м'ясо-сальна є провідною спеціалізацією у господарствах лісової зони та лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі;
• сальна направленість зображається у степу, де в кормах висока частка дешевих концентратів.

• Вівчарство

  Вівчарство поширене, головним чином, у Карпатах та степу, особливо південному. Найрозвиненіше воно в степу та лісостепу, де є багато концентрованих кормів. За роки незалежності суттєво знизило виробництво(майже у шість разів) і було на межі абсолютної руйнації. Нині вівчарство починає відроджуватися і тому має поки допоміжне значення У степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Базується воно на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують у степу вигони і пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть з-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі та в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі сму́шки, з яких виготовляють кожухи.

  Птахівництво

  Птахівництво розвинене в усіх регіонах. Розводять гусей, курей, індиків. Найбільшу увагу приділяють збільшенню поголів'я курей для отримання м'яса та яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.

  Менш поширені галузі тваринництва

  Ставкове рибництво набуває дедалі важливішого значення. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель.

  Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку — на Поліссі, у широколистяних лісах та в лісостепу.

  Шовківництво добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях.

  Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, блакитного песця, нутрію.

  У лісостепових і лісових областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство. 

  Переглянути презентацію, підсумок записати у зошит.
  

  Тваринництво України 

  опрацювати параграф 15 сторінка 83-86, переглянути карту в атласі "Тваринництво України"